Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Коментар:

1. Законодавство про працю не вживає термін "позовна давність". Це належить враховувати при застосуванні правових норм. До трудових правовідносин, зокрема, не можуть застосовуватися ті правові норми, в гіпотезах яких мова йде про позовну давність. Однак строки, подібні строкам позовної давності, встановлені й у трудовому праві. Для звернення до комісії по трудових спорах встановлено тримісячний строк.

У зв'язку з тим, що працівники одержали право безпосереднього звернення до суду з позовом про захист трудових прав, цей же строк діє і в тому випадку, коли працівники звертаються до суду з позовами про захист права (якщо законодавством не встановлені інші спеціальні строки).

2. Строк для звернення до комісії по трудових спорах (до суду) за захистом трудових прав обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Якщо працівник не дізнався про порушення свого права, то перебіг строку для звернення за захистом права не починався.

3. Вимоги працівників про виплату належної їм заробітної плати можуть пред'являтися в суді без обмеження строком. При цьому заробітну плату слід розуміти так, як це випливає із ст. 94 і глави VII Кодексу законів про працю. Поширювати термін "заробітна плата", що вживається в ст. 225 КЗпП, на виплати, що підпадають під дію глави VIII Кодексу законів про працю, підстав немає. Крім того, слід враховувати, що без обмеження строком є можливим звернення з вимогою про виплату належної працівників заробітної плати, якою є не будь-яка заробітна плата за виконану роботу, а тільки та, що нарахована та відображена у відомості.

4. Без обмеження строком можливе звернення до органу з розгляду трудових спорів і з вимогами про визнання права як такого, що заперечується чи оспорюється, але ще не порушеного. Передбачаємо, що звернення працівника до органу розгляду трудових спорів з вимогою про визнання права, яке вже порушене, викличе здивування. Причиною цьому є відсутність у трудовому праві України розгорнених правил з цього приводу.

5. Трудове право не знає категорій призупинення та перериву строку, встановленого для звернення працівника з заявою про захист трудових прав. У радянські часи траплялися випадки, коли суди до трудових відносин субсидіарно застосовували норми Цивільного кодексу про призупинення та перерив позовної давності. На наш погляд, така практика є невиправданою. Якщо законодавець визнав за необхідне застосування в трудовому праві конструкції поновлення строку на звернення працівника з заявою про захист трудових прав, він це передбачив у частині другій ст. 225 КЗпП. Якщо ж законодавець не визнав за необхідне встановити в трудовому праві конструкції перериву та зупинення строків, то не слід усупереч волі законодавця застосовувати ці цивільно-правові конструкції до трудових правовідносин за аналогією.

6. Відсутність у трудовому праві конструкції призупинення та перериву строку на звернення з заявою про захист прав означає, що тут ширше повинне тлумачитися поняття поважних причин пропуску строку. Такими повинні безумовно визнаватися причини, які відповідно до ст. 263 Цивільного кодексу є підставою для зупинення строку позовної давності. Визнання власником боргу перед працівником, обіцянка усунути порушення суб'єктивного трудового права працівника також може служити підставою для поновлення строку для захисту порушеного суб'єктивного трудового права працівника. Природно, підставою для поновлення строку для звернення працівника з заявою про захист порушеного суб'єктивного трудового права можуть бути й будь-які інші причини, які правозастосовчий орган визнає поважними, тобто такими, які заслуговують уваги з точки зору суспільної моралі. При цьому не можна ігнорувати й ту обставину, що працівники істотною мірою залежать від суб'єктивного ставлення до них власника і часто намагаються уникати вступу з ним у спір.

7. Частина третя ст. 225 КЗпП передбачає обов'язкову реєстрацію заяв працівників, які подаються до комісії по трудових спорах. Оскільки відповідно до частини шостої ст. 223 КЗпП облік і зберігання заяв працівників у комісії по трудових спорах повинен вести власник, на нього може бути покладений і обов'язок прийняття заяв. Однак власник - це сторона, яка протистоїть працівникові в трудовому спорі. Тому є цілком необхідною видача працівникові, який подав заяву до комісії по трудових спорах, розписки або іншого документа, який свідчить про прийняття заяви.