Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Коментар:

1. Частина перша статті, що коментується, встановлює граничну кількість надурочних робіт для одного працівника. Протягом будь-яких двох календарних днів підряд надурочні роботи не повинні перевищувати чотирьох годин. У розрахунку на рік гранична тривалість надурочних робіт не може перевищувати 120 годин.

2. Обмеження кількості надурочних робіт щодо кожного працівника окремо припускає необхідність обліку надурочних робіт кожного працівника. Типова форма первинного обліку П-15 "Список осіб, які працювали в надурочний час" затверджена наказом Міністерства статистики України. Вона повинна використовуватися для обліку надурочних робіт.

3. Оскільки ст. 65 КЗпП є нормою прямої дії, яка не передбачає винятків, варто визнати такими, що не мають сили, ті норми підзаконних актів Союзу РСР, які більшою мірою, ніж ст. 65 КЗпП, обмежували можливість проведення надурочних робіт (мається на увазі п. 18 Положення про робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту і метрополітенів; п. 11 Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого складу суден річкового флоту; п. 8 Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого складу суден морського флоту тощо).

Ненормований робочий день

4. У главі IV Кодексу законів про працю, присвяченій робочому часу, поняття "ненормований робочий день" взагалі не вживається. Однак у главі V КЗпП "Час відпочинку" говориться про додаткову відпустку працівникам з ненормованим робочим днем. Закон "Про відпустки" також передбачає надання додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем. Отже, ненормований робочий день - це правова конструкція, яка сьогодні визнається законодавством.

5. У період соціалізму склалося певне, в принципі, виправдане трактування ненормованого робочого часу, хоча досить чіткого визначення цієї категорії законодавство не давало. Основою для розуміння ненормованого робочого часу було зазначення, яке містилося в п. 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 29 вересня 1953 р.: адміністрація установ, підприємств, організацій має право залучати працівників з ненормованим робочим днем до роботи в надурочний час лише у виняткових випадках і не вправі наперед зобов'язувати їх працювати за особливим розпорядком понад робочий день (зміну). Таке правило міститься й у Рекомендаціях про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної відпустки за особливий характер праці: "На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу" (п. 4). Водночас допускається в разі необхідності залучення цієї категорії працівників до роботи понад нормальну тривалість робочого часу (п. 1 названих Рекомендацій). Це обумовлено тим, що міра праці при ненормованому робочому дні визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків та обсягом виконуваних робіт, навантаженням (там же).

Водночас у названих Рекомендаціях міститься і ширше розуміння ненормованого робочого дня. У п. 3 Рекомендацій зазначається те, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових обов'язків понад установлену тривалість робочого часу. Слід визнати, що такий висновок цілком відповідає ст. 8 Закону "Про відпустки", яка встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер роботи, а не тільки за роботу понад установлену тривалість норми робочого часу. Таким чином, при визначенні тривалості відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер роботи необхідно враховувати всі перелічені фактори. Чисто арифметичний підхід - кількість днів додаткової відпустки повинна відповідати кількості годин роботи понад норму робочого часу протягом року - був би неправильним.

6. Правова конструкція ненормованого робочого дня стосується робочого дня. Отже, в Україні не діє як такий, що суперечить законам України, п. 5 постанови НКП СРСР "Про працівників з ненормованим робочим днем", який допускає встановлення в трудових, колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку випадків, коли працівники з ненормованим робочим днем можуть залучатися до роботи у вихідні та святкові дні без надання встановлених законодавством компенсацій на випадок проведення надурочних робіт.

Виходячи з такого розуміння ненормованого робочого дня, п. 2 Рекомендацій не допускає застосування цієї правової конструкції щодо працівників, зайнятих неповний робочий день. Водночас Рекомендації допускають застосування ненормованого робочого дня щодо працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, однак повного робочого дня.

7. Встановлення спеціальної компенсації працівникам за ненормований робочий день (додаткова відпустка) означає, що будь-якими пільгами при ненормованому робочому дні (право приходити на роботу пізніше встановленого часу початку роботи або покидати роботу раніше) працівник не користується.

8. Втратив правове значення перелік працівників, для яких може встановлюватися ненормований робочий день, що давався у постанові НКП СРСР "Про працівників з ненормованим робочим днем". Однак замість цієї постанови категорії працівників, для яких може встановлюватися режим ненормованого робочого дня, були визначені в Рекомендаціях про надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Рекомендації затверджені наказом Міністерства праці від 10 жовтня 1997 року N 7, однак у Міністерстві юстиції не реєструвалися. Отже, сили нормативно-правового акта вони не мають.

Пункт 5 Рекомендацій допускає можливість застосування режиму ненормованого робочого дня для всіх категорій працівників (керівників, спеціалістів і робітників). Тут не названі службовці, які не відносяться до категорії спеціалістів. Однак і ця категорія працівників може працювати на умовах ненормованого робочого дня. Конкретніше категорії працівників, для яких може встановлюватися ненормований робочий день, визначаються так:

- особи, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості;

- особи, які розподіляють час для роботи за своїм розсудом;

- особи, праця яких не піддається точному обліку в часі. Можна погодитися з тим, що де-факто дійсно такі роботи існують, однак законодавство, що стосується внутрішнього трудового розпорядку, робочого часу, не передбачає таких випадків, щоб робочий час точно не враховувався.

9. Затвердження списків посад, робіт і професій працівників з ненормованим робочим днем провадиться при прийнятті колективного договору, угоди. Списки повинні безпосередньо вноситися в зміст угод, колективних договорів або додаватися до них.

Якщо список працівників з ненормованим робочим днем внесено до галузевої чи регіональної угоди (або затверджено у вигляді додатка до нього), на підприємстві (у колективному договорі) такий список може бути тільки розширено. Його звуження означало б погіршення становища працівників порівняно з угодою і суперечило б ст. 16 КЗпП і ст. 5 Закону "Про колективні договори і угоди". Внесення списку працівників з ненормованим робочим днем до угод, передбачене ст. 8 Закону "Про відпустки", зовсім не тотожне затвердженню міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками орієнтованих переліків робіт, професій і посад з ненормованим робочим днем. Затвердження таких переліків Законом "Про відпустки" не передбачено. Надання зазначеним органам такого права Рекомендаціями про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці означає, що зазначені переліки можуть мати тільки методичне значення.

10. Список професій, посад працівників з ненормованим робочим днем із зазначенням конкретної тривалості відпустки затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору. У межах встановленої семиденної тривалості розглянутої додаткової відпустки і з урахуванням ст. 5 Закону "Про колективні договори і угоди", яка забороняє трудовими договорами погіршувати становище працівників порівняно з колективним договором, тривалість такої відпустки може визначатися трудовим договором.

11. Працівник з ненормованим робочим днем може бути залучений власником до роботи після закінчення робочого дня встановленої тривалості. Таке розпорядження власника працівник зобов'язаний виконувати. Його невиконання кваліфікується як порушення трудової дисципліни.

Закон не вимагає, щоб працівники з ненормованим робочим днем залучалися до роботи після закінчення робочого дня тільки з тих підстав, які встановлені для застосування надурочних робіт (ст. 62 КЗпП). Робота працівника з ненормованим робочим днем після закінчення робочого дня не є надурочною роботою. Водночас для залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу необхідні підстави (виробнича необхідність, інші виняткові обставини).

12. Обов'язок працівника з ненормованим робочим днем виконувати роботу після закінчення робочого дня може випливати не лише з розпорядження власника про це, але й бути обумовлена необхідністю своєчасного виконання роботи, визначеної трудовим договором. У виправдання несвоєчасного виконання роботи працівник не може посилатися на те, що протягом встановленої тривалості робочого часу він об'єктивно не міг виконати непомірно великий обсяг роботи. У необхідних випадках працівник з ненормованим робочим днем повинен за власною ініціативою продовжити роботу і тоді, коли закінчився робочий день відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку чи графіка змінності.

13. Якщо працівник внесений до переліку працівників з ненормованим робочим днем і користується правом на додаткову відпустку, він повинен час від часу залучатися до роботи після закінчення встановленої тривалості робочого часу. Тому при вирішенні питання про включення конкретних посад, робіт і професій до Списку посад, робіт і професій, де працівники мають право на додаткову відпустку у зв'язку з ненормованим робочим днем, повинна враховуватися реальна потреба в залученні відповідних працівників до роботи після закінчення встановленої тривалості робочого дня. Додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем - це не безпідставна пільга для працівників, а спосіб компенсації періодичного переробітку понад норму робочого часу та інших особливостей характеру роботи. При вирішенні питання про внесення відповідних посад, робіт і професій до зазначеного Списку, при визначенні тривалості додаткової відпустки за ненормований робочий день, варто враховувати, що за наявності підстав і з додержанням встановленого порядку працівники з ненормованим робочим днем також можуть залучатися до виконання надурочних робіт.

Чергування

14. У радянський період у трудовому законодавстві широко використовувалася правова конструкція чергування. Чергуванням вважалося перебування працівника на підприємстві, в установі, організації за розпорядженням адміністрації до початку чи після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові дні як відповідального за порядок і для оперативного вирішення невідкладних питань.

Тепер ситуація змінилася. Там, де є необхідність у відповідальних чергових, там є і відповідні посади, відповідні працівники, до обов'язків яких входить чергування. Очевидно, до чергування при необхідності можуть бути залучені й інші працівники за їх згодою. За умови додержання вимоги добровільності працівники можуть залучатися до чергування у випадках і порядку, встановлених постановою Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 року. Залучення працівників до чергування можливе у виняткових випадках після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні. Забороняється залучати працівників до чергування частіше одного разу на місяць. Тривалість чергування разом із тривалістю роботи не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу з урахуванням часу чергування. Якщо ж працівник залучається до чергування у вихідний чи святковий день, працівникові повинен бути наданий відгул протягом найближчих 10 днів. Тривалість відгулу повинна дорівнювати тривалості чергування.

15. В Україні зберігають силу окремі спеціальні правила про чергування, встановлені актами Союзу РСР. Так, пунктом 11 Положення про робочий час і час відпочинку плавскладу суден морського флоту при стоянках у портах, залежно від конкретних умов і в разі виводу судна з експлуатації (ремонт, відстій тощо) для командного складу встановлюється чергування з наданням відгулу тривалістю одну добу. Чинність цього правила не була скасована встановленням недопустимості застосування примусової праці, оскільки виконання таких робіт (чергування) у передбачених випадках заздалегідь встановлено нормативними актами. Погоджуючись влаштуватися на роботу, працівник погоджується у відповідних випадках і на залучення його до чергування. Разом з тим, назване Положення вирішує тільки питання режиму роботи при залученні до чергувань (тривалість чергування, надання часу відпочинку протягом наступних діб). Питання про віднесення чергування до робочого часу (повністю чи частково) Положення не вирішує. Воно повинне вирішуватися локальними нормативними актами. При цьому частина часу чергування повинна бути зарахована в рахунок робочого часу повністю, а інша (коли черговий мав можливість відпочинку) - може бути зарахована частково чи не зарахована повністю.

16. В Україні також з'явилися нормативні акти, в яких вживається термін "чергування". Наприклад, Державним митним комітетом було видано наказ "Про чергування керівного складу митниць", відповідно до якого начальникам митниць було доручено забезпечити обов'язкове чергування керівного складу (начальників і заступників начальників митниць і митних постів), а також співробітників служб з боротьби з контрабандою і порушенням митних правил у святкові, передсвяткові, вихідні та передвихідні дні. Чергування, час якого включається до робочого часу, передбачене п. 5.3 Правил визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України.

Досить часто у святкові та неробочі дні запроваджується чергування керівництва Кабінету Міністрів України і керівництва міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

17. Сторони Генеральної угоди на 1999 - 2000 роки взяли на себе зобов'язання підготувати і затвердити положення про порядок чергування працівників і внести пов'язані з цим пропозиції про зміну і доповнення законодавства про працю. Але ця умова Генеральної угоди не була виконана.