Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, передбачає можливість виплати грошової компенсації при звільненні за всі не використані працівником дні щорічних відпусток, як вони визначені в п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки". Грошова компенсація за невикористані дні інших відпусток не допускається. Виняток з цього правила встановлено частиною першою ст. 83 КЗпП та частиною першою ст. 24 Закону "Про відпустки", відповідно до яких при звільненні допускається можливість грошової компенсації одного з видів соціальних відпусток - додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону "Про відпустки"). Слід мати на увазі, що виплата грошової компенсації замість невикористаних днів щорічних основної і додаткової відпусток (крім додаткової відпустки працівникам, які мають дітей) за відповідних умов можлива і при продовженні трудових відносин.

2. Частиною другою коментованої статті і частиною другою ст. 24 Закону "Про відпустки" встановлюються особливості виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам і спеціалістам закладів освіти.

3. Коло працівників, на яких поширюється дія частини другої ст. 24 Закону "Про відпустки", не збігається з колом осіб, зазначених у частині шостій ст. 6 Закону "Про відпустки". Частина друга ст. 83 КЗпП і частина друга ст. 24 Закону "Про відпустки" поширюються не лише на керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, а й на спеціалістів закладів освіти. Ст. 6 Закону "Про відпустки" на спеціалістів закладів освіти не поширюється. Однак вона діє не тільки щодо працівників освіти, але й стосовно наукових працівників незалежно від виду діяльності підприємства, установи, організації.

4. Керівні, педагогічні, науково-педагогічні працівники та спеціалісти закладів освіти можуть на загальних підставах розірвати трудовий договір за власною ініціативою в будь-який час. Таке ж право щодо цих працівників при наявності підстав має і власник, якщо інше не передбачене законодавством. За умови, що такі працівники пропрацювали на даному підприємстві не менше 10 місяців (взагалі, а не в рахунок поточного робочого року), компенсація за невикористані ними дні відпусток виплачуються з розрахунку повної їх тривалості. Якщо працівник пропрацював менше 10 місяців, компенсація виплачується пропорційно до відпрацьованого часу.

5. З метою надання працівникам можливості реалізовувати право на відпочинок, частина третя ст. 83 КЗпП і частина третя ст. 24 Закону "Про відпустки" надає їм право при звільненні в порядку переведення вимагати перерахування компенсацій за невикористані ними дні щорічних відпусток на рахунок підприємства, на яке працівники переводяться. Ці суми будуть використовуватися на цьому останньому підприємстві при оплаті працівникам щорічних відпусток з урахуванням часу, відпрацьованого в рахунок відповідного робочого року на попередньому підприємстві. Ці ж правила повинні застосовуватися й у випадку звільнення працівника у зв'язку з переходом на виборну посаду.

6. Перерахування компенсації за невикористану відпустку при звільненні в порядку переведення викликає ряд питань, у зв'язку з чим необхідно враховувати наступне. Відповідно до законодавства розрахунки у зв'язку з перерахуванням зазначених компенсацій проводяться між роботодавцями. Тому підприємство, з якого працівник звільняється в порядку переведення, не несе обов'язку щодо утримання з перерахованих сум податку з доходів фізичних осіб, зборів на обов'язкове державне соціальне страхування. Це підприємство не зобов'язане також перераховувати підприємству, на яке переводиться працівник, суми зазначених обов'язкових зборів, які сплачуються роботодавцем, оскільки це не передбачено законодавством (суми зборів, платником яких є працівник, перераховуються у складі компенсації).

Викладене, однак, не звільняє підприємство, яке прийняло працівника на роботу в порядку переведення, від обов'язку нарахувати на суму заробітної плати, що виплачується за період відпустки, наданої з урахуванням стажу роботи за попереднім місцем роботи, зборів на обов'язкове соціальне страхування, які сплачуються відповідно до чинного законодавства роботодавцем. З нарахованої суми заробітної плати за період відпустки повинні бути утримані податок з доходів фізичних осіб, збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Середня заробітна плата для оплати часу відпустки, наданої працівникові, прийнятому на роботу в порядку переведення, з урахуванням стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки, за попереднім місцем роботи, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Порядок не передбачає для таких випадків будь-яких винятків. Тому середня заробітна плата за час відпустки в випадках, що розглядаються, обчислюється з фактичного часу роботи на підприємстві, на яке працівник прийнятий у порядку переведення (мається на увазі, що відпустка надається, як правило, в той час, коли працівник ще не відпрацював на новому місці роботи 12 календарних місяців. Якщо ж він пропрацював 12 календарних місяців або більше, то середня заробітна плата обчислюється за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому надається відпустка). Час роботи на підприємстві, з якого працівник звільнений у порядку переведення, і відповідний заробіток не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати. Сума перерахованої компенсації за невикористану відпустку (невикористані дні відпустки) також не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпустки в подібних випадках.

Викладене, однак, не є загальновизнаним. В журналі "Все о бухгалтерском учете" (2002, N 47, с. 24 - 25) з посиланням на консультації головного спеціаліста Управління політики оплати праці Мінпраці роз'яснювалось протилежне. За вихідне автор роз'яснення взяв частину третю ст. 9 Закону "Про відпустки", відповідно до якої при переведенні, якщо працівник за попереднім місцем не використав щорічні основну та додаткову відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу роботи зараховується час роботи за попереднім місцем, за який працівник не використав щорічні відпустки. Це положення, на нашу думку, є безспірним. Автор безпідставно взяв його за вихідне для розрахунку середнього заробітку. При цьому було розраховано середньоденний заробіток за 88 днів роботи (виключаючи 2 святкових дні) за попереднім місцем роботи. Цей заробіток склав 12 грн. 50 коп., що за 6 днів основної щорічної відпустки склало 75 грн. За 6 місяців роботи на новому місці середньоденний заробіток склав 17 грн. 05 коп. При тривалості щорічної відпустки працівника 24 дні автор помножив цей заробіток на 18 днів відпустки, що дало результат 306 грн. 90 коп., а за період відпустки запропонував нарахувати заробітну плату 381 грн. 90 коп. (12,50 х 6 + 17,05 х 18). Жоден закон, проте, не передбачає обчислення середнього заробітку для оплати часу відпустки виходячи із того заробітку, який працівникові нараховувався за час роботи, що входить до стажу роботи, який дає право на цю відпустку.

Це роз'яснення викликає інтерес як метод тлумачення правових норм. Автор бере для тлумачення положення, що є вельми віддаленим від тих відносин, що потребують урегулювання, і положення про час, який включається до стажу, що дає право на відпустку. В подальшому це положення розгортається за допомогою логіки, а в кінці наводиться розрахунок та його результат. Такий метод тлумачення правових норм ми називаємо економізмом в юриспруденції. Відповідно ж до законодавства середня заробітна плата за період відпустки завжди, в тому числі і при переведенні, повинна розраховуватись на підставі Порядку обчислення заробітної плати, який не встановлює будь-яких особливостей обчислення середнього заробітку для оплати часу відпустки у разі зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки, часу роботи на попередньому місці роботи. Таким чином, і в цьому разі середня заробітна плата розраховується, виходячи із заробітку за 12 повних календарних місяців роботи за останнім місцем роботи, а у випадках, коли працівник не пропрацював на цьому підприємстві повних 12 календарних місяців, для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата за фактично відпрацьовані повні календарні місяці (п. 2 названого Порядку).

7. За умови використання щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дня працівник одержує суб'єктивне право на грошову компенсацію за іншу частину невикористаних днів щорічних відпусток. Однак реалізувати це право просто тільки в тому випадку, якщо працівник готовий реально використати щорічну основну відпустку, а за щорічні додаткові відпустки бажає одержати грошову компенсацію. Оскільки щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника повинні надаватися одночасно з основною відпусткою або окремо від неї (частина друга ст. 10 Закону "Про відпустки"), працівник може використати основну відпустку, а за щорічні додаткові відпустки вимагати грошову компенсацію вже при одержанні основної відпустки.

Якщо ж працівник побажає одержати лише частину щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дня, а за іншу частину основної відпустки - одержати грошову компенсацію, він повинен вести з власником переговори на предмет надання не всієї щорічної відпустки, а лише частини. При наданні щорічної основної відпустки повної тривалості працівник використовує її, що виключає реалізацію права на одержання грошової компенсації замість невикористаних днів відпустки.

8. Кабінет Міністрів також розуміє частину четверту коментованої статті (частину четверту ст. 24 Закону "Про відпустки") не як таку, що встановлює повністю визначене право працівника на одержання грошової компенсації за дні щорічних відпусток понад 24 календарні дні. З урахуванням цього в п. 5 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам Кабінет Міністрів передбачив можливість виплати грошової компенсації за частину невикористаної працівником відпустки за умови реального використання щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні і за наявності можливості забезпечення працівників у відповідний період роботою. За відсутності такої можливості власник не зобов'язаний виплачувати працівникові компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки працівник повинен у такому випадку використати відпустку в натурі.

9. Можна стверджувати, що формулювання "щорічної та додаткових відпусток", що міститься в частині четвертій ст. 83 КЗпП і в частині четвертій ст. 24 Закону "Про відпустки", логічно й економічно не цілком обґрунтоване. Але це не може бути підставою для відступу від букви закону. Це означає, що в рахунок 24 календарних днів відпустки, використання якої надає право на одержання грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткових відпусток, входять дні фактично використаних: 1) щорічних основної та додаткової відпусток (п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки"); 2) додаткових відпусток у зв'язку з навчанням (п. 2 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки"); 3) додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (абзац четвертий п. 4 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки").

10. Особам віком до 18 років заміна усіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається (крім випадків звільнення).

11. У разі смерті працівника ст. 24 Закону "Про відпустки" приписує виплачувати грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, спадкоємцям. Це правило не є нормою прямої дії, що зобов'язує власника проводити відповідні виплати на користь спадкоємців.