Податковий кодекс України (ПКУ). Науково-практичний коментар.

17.1. Платник податків має право:

17.1.1. безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в митних органах, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

17.1.2. представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

17.1.3. обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;

17.1.4. користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.5. одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;

17.1.6. бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.7. оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення;

17.1.8. вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

17.1.9.на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

17.1.10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

17.1.11. на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

17.1.12. за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

17.2. Платник податку має також інші права, передбачені законом.

Коментар:

В коментованій статті міститься загальний перелік основних прав платників податків. Цей перелік не слід розглядати як вичерпний. В п. 17.2 ст. 17 законодавець підкреслює, що платник податку має і інші права, передбачені законом. Тобто, якщо в інших статтях ПК буде вказівка на те чи інше додаткове право платника податку, а це право не зазначене в ст. 17, то платник вправі скористатись таким додатковим правом.

При застосуванні даної статті слід врахувати, що вона містить загальні формулювання прав платників. Кожне із перерахованих в даній статті право деталізовано в інших розділах ПК.

1. Відповідно до статті 17 ПК платник податку має право безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю. Дане право платника деталізовано в главі 3 ПК, а саме в статтях 52 та 53, де врегульовано право платника на податкову консультацію.

Платнику доцільно звертатись за консультацією у письмовій формі, оскільки лише письмова відповідь платнику визнається як правовий акт індивідуальної дії.

Новацією ПК є визнання індивідуального характеру податкової консультації. Тобто консультація надана органами державної податкової служби (митними органами) має правові наслідки лише для платника, що звертався за даною консультацією. Будь-який інший суб'єкт, що має податкові обов'язки, використовуючи таку консультацію не має можливості офіційно на неї посилатись в підтвердження своїх дій по реалізації податкових прав та обов'язків.

2. Платник податку має право представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника. Участь податкового агента (його правовий статус виписано в ст. 18 ПК) у тих чи інших податкових правовідносинах повинна бути прямо передбачена у відповідних статтях ПК. Так, при справлянні податку на доходи фізичних осіб права та обов'язки податкового агента закріплено в ст. 168 ПК. Слід зазначити, що податковий агент - це досить своєрідний вид представника платника податку. По-перше, законодавець прирівнює податкового агента до платника податку, а по-друге, у платника податку відсутні повноваження щодо вільного обрання собі податкового агента. Вільно обрати за своїм бажанням платник податку може лише уповноваженого представника. Які саме податкові обов'язки буде виконувати уповноважений представник визначає платник податку. Щодо податкового агента, то перелік податкових обов'язків, які покладаються на нього, визначаються виключно нормами ПК, а не платником податку. Загальні вимоги щодо діяльності уповноваженого представника платника податку містяться в ст. 19 ПК.

3. Платнику надано право, у випадках, передбачених нормами ПК, самостійно обирати метод ведення обліку доходів і видатків. Наприклад, за пп. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 ПК як метод податкового обліку з ціллю справляння ПДВ визначається "касовий метод".

4. Одним із прав, наданих платнику податку, є право користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому ПК. Загальні вимоги щодо застосування податкових пільг викладені в ст. 30 ПК. Однак кожен розділ ПК, яким врегульовано справляння конкретного виду податку (збору), містить норми щодо особливостей застосування податкових пільг відносно даного податку (збору).

Податкова пільга - це переваги, що надаються окремим категоріям платників податків, перед іншими платниками та полягають у повному чи частковому звільненні їх від оподаткування. Пільговою може бути визнана діяльність платника податку чи його належність до певної соціальної групи, значення здійснюваних платником витрат тощо.

Податкові пільги розрізняють чотирьох видів: а) здійснення податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору (податкова соціальна пільга, що надається платникам податку на доходи фізичних осіб за ст. 169 ПК); б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору (надання податкової знижки за податком на доходи фізичних осіб - ст. 166 ПК); в) встановлення зниженої ставки податку та збору (наприклад, п. 167.4 ст. 167 передбачає знижену ставку по податку на доходи фізичних осіб для шахтарів в розмірі 10 відсотків); г) звільнення від сплати податку та збору (звільнення від оподаткування податком на прибуток передбачено ст. 154 ПК).

Треба враховувати, що застосування податкових пільг є саме правом платника податку, а не його обов'язком.

5. Платник податку має право звернутись із заявою до органів державної податкової служби про надання відстрочення, розстрочення сплати податків в порядку і на умовах, визначених в ПК. Це право платника деталізовано в ст. 100 ПК. Відстрочення (розстрочення) є перенесенням строків сплати платником його грошових зобов'язань зі сплати податку (податкового боргу) на більш пізні строки. Надається на оплатній основі за рішенням органу державної податкової служби (оплата розраховується за правилами, визначеними в п. 129.4 ст. 129 ПК). Якщо податок загальнодержавний, рішення приймається керівником (його заступником) органу державної податкової служби. Відстрочення (розстрочення) місцевих податків здійснюється за рішенням керівника (його заступника) органу державної податкової служби та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади. На підставі прийнятого рішення між платником податків та органом державної податкової служби укладається договір про відстрочення (розстрочення) грошових зобов'язань чи податкового боргу.

6. Платник має право бути присутнім під час проведення перевірки контролюючими органами (виключенням є проведення документальної невиїзної перевірки, де присутність платника податку не є обов'язковою - п. 79.3 ст. 79 ПК), знайомитись з актом перевірки, підписувати його та надавати свої зауваження до акта перевірки. Усі ці права розкрито у главі 8, зокрема в ст. 86 ПК, якою врегульовано порядок оформлення результатів перевірки, складання актів (довідок) перевірки.

7. Законодавець надає платнику право оскаржувати рішення, дії, бездіяльність контролюючих органів, їх посадових осіб, а також роз'яснення, надані платнику контролюючим органом (органами державної податкової служби чи митної служби).

Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Процедура адміністративного оскарження викладена в ст. 56 ПК. Рішення оскаржується до контролюючого органу вищого рівня по відношенню до органу, що прийняв оскаржуване рішення.

Оскарження рішень податкових органів в судовому порядку здійснюється із дотриманням вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема в ч. 5 ст. 99 КАС України закріплено, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

До суду платник податку на підставі п. 53.3 ст. 53 ПК також може оскаржити як правовий акт індивідуальної дії надану йому контролюючим органом податкову консультацію, викладену у письмовій формі.

8. Платнику надано право вимагати від контролюючих органів (органів державної податкової служби чи митної служби) проведення перевірки фактів та відомостей, що можуть свідчить на його користь. Наприклад, при поданні скарги до податкового органу на прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення, чи при поданні заперечень до акта перевірки, платник податку посилається на документи чи обставини, що не були з'ясовані під час перевірки. Відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 та пункту 86.7 статті 86 ПК за вказаними вище підставами може бути проведена перевірка для з'ясування обставин, що не були досліджені під час проведення попередньої перевірки.

9. Якщо посадовими особам органів державної податкової служби чи митної служби під час виконання ними посадових обов'язків було отримано дані, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю, то така інформація не підлягає розголошенню (за виключенням випадків, прямо передбачених в законодавчими актами). Конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною, або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватись у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до визначених ними умов. Належність інформації до конфіденційної оцінюється відповідно до ст. 21 Закону України "Про інформацію" та ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Дані, що містять державну таємницю, визначаються відповідно до Закону України 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю".

Відповідно до частини 1 статті 36 Господарського кодексу України: "відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону".

Платник податку має право віднести до комерційної таємниці будь-яку інформацію, за виключенням відомостей, перелік яких затверджено  постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611.

Дані, які становлять банківську таємницю визначаються відповідно до ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

10. Платнику податків надано право на повернення надміру сплачених (стягнутих) сум податків, зборів, пені, штрафів. Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПК "надміру сплачені грошові зобов'язання - це сума коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату". Повернення зазначених коштів здійснюється в порядку, визначеному в ст. 43 ПК.

11. Коментованою статтею передбачено право платника на повне відшкодування шкоди, заподіяної йому незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб). В п. 21.3 ст. 21 ПК дане право платника кореспондується з обов'язком посадових осіб контролюючих органів. Зазначається, що відшкодування шкоди здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

12. Платникам надано право при веденні обліку податкових різниць (тимчасових та постійних) використовувати норми Положення бухгалтерського обліку "Податкові різниці", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25 січня 2011 р. N 27. Податковою вважається різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними податковим законодавством

Дані такого обліку застосовуються платником податку при складанні декларації з податку на прибуток.