Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

3. Виключено. 

Коментар:

1. Коментована стаття надає особі право здійснювати свої сімейні права самостійно, незалежно від волі інших осіб, на власний розсуд. Лише в окремих випадках, коли у захисті сімейних прав зацікавлено суспільство, ініціатива здійснення та захисту прав членів сім'ї особи належить прокурору чи органу опіки та піклування. Більшість норм СК України сформульовані в якості диспозитивних, тобто вони можуть бути змінені домовленістю сторін. Дані норми встановленні законом на випадок, якщо сторони сімейних правовідносин не побажають самостійно визначати права та обов'язки іншим чином, ніж це передбачено законодавством. Диспозитивні положення особливо проявляються при врегулюванні майнових відносин членів сім'ї.

Здійснення сімейних прав є складовою частиною цивільної дієздатності особи, що полягає в усвідомленні значення своїх дій та можливості ними керувати (ст. 30 ЦК України). Дана здатність виникає у момент народження людини і припиняється у момент її смерті. Суб'єктивне сімейне право - це міра дозволеної поведінки особи, закріплена в юридичних нормах. Це право характеризує певні можливості (свободи), які належать особі як учаснику сімейних відносин і залежать від неї. Володіючи суб'єктивним правом, особа має такі можливості: самій чинити активні дії (право на свої дії); вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії); звертатися до держави за захистом, примусове забезпечення свого юридичного права (право на забезпечувальні дії держави).

Сімейні права поділяються на особисті немайнові (наприклад, глави 6, 13, 21 СК України) та майнові права (наприклад, глави 7 - 9, 14 СК України).

Сімейні немайнові права - невіддільні від особистості їх носія, належать конкретній людині та йменуються "особистими". Нерозривний зв'язок немайнових прав з особистістю їх носія дозволяє відрізнити одного суб'єкта права від іншого, індивідуалізувати людину, зберегти і захистити її неповторність і своєрідність.

Особисті немайнові права взагалі, і в сфері сімейних відносин, зокрема, мають абсолютний характер. Так, людині, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов'язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб'єкти цих відносин, то в абсолютних - відомим є тільки один суб'єкт (носій особистого права), інший суб'єкт або суб'єкти (зобов'язані особи) - невідомі, їх існує невизначена кількість, і кожний з них зобов'язаний не порушувати особистого права, що охороняється законом. І тільки у разі порушення особистого права виділяється з невизначеної кількості зобов'язаних утримуватися від порушення осіб порушник, який і є суб'єктом відповідальності.

Особисті немайнові права позбавлені матеріального (майнового) змісту. Навіть, якщо вторгнення у сферу особистих прав призвело до негативних наслідків економічного характеру для їх носія, особисті права не наповнюються матеріальним змістом.

Поняття особистих немайнових сімейних прав і становить єдність зазначених властивостей (ознак). Особисте немайнове сімейне право - це міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого сімейного життя.

2. За загальним правилом, особа у сімейних правовідносинах бере участь безпосередньо. Однак, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, то застосовується інститут представництва. Ці права будуть здійснювати їх законні представники - батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. За даних обставин дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не втрачає свої права і не передає їх законним представникам. Зазначені представники лише тимчасово здійснюють їх права, на користь та в інтересах дитини або особи, дієздатність якої обмежена.