Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Коментар:

1. СК встановлює рівність прав і обов'язків жінки і чоловіка в сім'ї (ч. 6 ст. 7 СК). Коментована стаття кореспондує Закону України від 8 вересня 2005 року "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", який проголошує принцип ґендерної рівності, тобто рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Турбота про дітей, їх виховання покладається на матір і батько в рівній мірі. Мова йде не лише про моральний обов'язок кожного з батьків, але й про нормативно закріплений обов'язок.

2. Принцип рівності у здійсненні цього обов'язку не пов'язано з такими обставинами як:

- наявністю чи відсутністю шлюбу між батьками;

- проживання разом з дитиною чи окремо;

- вік матері і батька, стан їх фізичного здоров'я, рівень матеріального забезпечення.

Факт відсутності шлюбу або факт розірвання шлюбу жодним чином не впливає на обсяг прав і обов'язків мати і батька щодо дитини.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ч. 1 ст. 109 СК). Сімейний кодекс містить гарантії прав того, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні. Ними є, зокрема, відшкодування матеріальної і моральної шкоди тим, хто ухиляється від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

3. Рівності обов'язків мати, батька щодо дитини кореспондує рівне право дитини на виховання з боку матері та батька.

4. Особисті немайнові права і обов'язки щодо дитини виникають в матері і батька з моменту народження дитини і припиняються з досягненням її повноліття. З віком 18 років пов'язується досягнення людиною необхідної для її повної самостійності фізичної, психічної, соціальної зрілості. Ця зрілість асоціюється зі здатністю дати потомство, розумно керувати своїми діями і вчинками особистого характеру, працювати, утримувати не тільки себе, але й свою сім'ю та дітей.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Ч. 2 ст. 34 ЦК закріплює виключення з цього правила. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Ст. 35 ЦК встановлено випадки дострокового надання повної цивільної дієздатності. Вона може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Тобто особисті немайнові обов'язки матері і батька щодо дитини діють:

- до досягнення особою 18 років або

- до вступу у шлюб, або

- до сімейної або підприємницької емансипації дитини.

5. Поряд з СК норми про особисті немайнові права і обов'язки батьків передбачені Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України від 26 квітня 2001 року "Про охорону дитинства".