Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.

5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

Коментар:

1. Коментована стаття, керуючись загальними засадами регулювання сімейних відносин (ст. 7) та можливістю регулювання їх за домовленістю сторін (ст. 9) встановлює правила припинення права на аліменти на утримання дитини у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно. Таким нерухомим майном може бути житловий будинок, квартира, земельна ділянка та інші нерухомі речі, що мають такий правовий статус відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК.

Зокрема, частиною 1 даної статті передбачено, що батьки дитини - той, з ким проживає дитина, і той, хто проживає окремо від неї, мають право укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку із передачею права власності на нерухоме майно одним із батьків.

Укласти зазначений договір батьки дитини вправі лише з дозволу органу опіки та піклування, що буде стосуватися як доцільності укладення договору, так і всього його змісту та конкретних умов. Дане положення ґрунтується на вимогах закону, а саме, статті 19 СК, якою передбачена участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

До форми договору про припинення права на аліменти для дитини ставляться суворі вимоги: такий договір укладається у письмовій формі, обов'язково нотаріально посвідчується і підлягає наступній державній реєстрації. Державна реєстрація даного договору здійснюється відповідним бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням об'єкта нерухомого майна відповідно до наказу Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 р. "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно".

Крім того, даний договір, як будь-який правочин, повинен відповідати загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Водночас, при укладанні та виконанні договору про припинення права на аліменти для дитини, відповідно до положень ст. 8 СК, застосовуються відповідні норми ЦК, зокрема, норми розділу II книги п'ятої, що визначають загальні положення про договір.

Дана стаття передбачає, що якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти. У такому випадку дитина є стороною у цьому договорі, який стає трьохстороннім.

Незважаючи на те, що коментована стаття не передбачає випадків укладання договору про припинення права на аліменти з особою, яка не являється батьком або матір'ю дитини, але проживає з нею, наприклад, бабуся, дідусь, брат, сестра, можливим та допустимим є укладання даного договору із такими особами, виходячи із принципів аналогії закону (ч. 1 ст. 10 СК).

2. Набувачем права власності на нерухоме майно за даним договором, відповідно до частини 2 коментованої статті може бути або лише сама дитина, або дитина та той із батьків, з ким вона проживає.

Враховуючи вимогу закону про те, що у разі укладення договору про припинення права на аліменти той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її, вибір одного із двох варіантів щодо набуття права власності буде залежати від різних обставин, враховуючи матеріальний та сімейний стан того із батьків з ким проживає дитина.

Набувачем права власності на нерухоме майно може бути сама дитина, якщо це передбачено умовами договору. У такому випадку той із батьків, з ким проживає дитина, укладає договір про припинення права на аліменти як її законний представник відповідно до вимог ст. 242 ЦК.

Якщо ж договором передбачено набувачами права власності дитину та того із батьків з ким вона проживає, зазначені у ньому об'єкти нерухомого майна переходять до дитини та одного із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це нерухоме майно.

3. Стаття, що коментується, у ч. 2 передбачає, що у разі укладення договору про припинення права на аліменти той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. У свою чергу, укладення такого договору для того із батьків, хто проживає окремо від дитини (відчужувача), припиняє його обов'язок щодо надання аліментів на утримання дитини.

Водночас частина 3 даної статті встановлює положення, відповідно до якого укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо (відчужувача), від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі додаткові витрати можуть бути викликані різними особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (див. ст. 185).

4. З метою забезпечення охорони майнових прав неповнолітньої дитини, яка стала власником нерухомого майна на підставі договору про припинення права на аліменти для дитини, та забезпечення її утримання, встановлено правило про неможливість звернення стягнення на це майно.

Так, частиною 4 даної статті заборонено звертати стягнення на майно, що було одержане за таким договором. Таким чином, на це нерухоме майно не зможуть претендувати кредитори ні дитини, ні того із батьків, з ким вона проживає до тих пір, поки дитина не стане повнолітньою.

5. Норма частини 5 даної статті також спрямована на забезпечення охорони майнових прав неповнолітньої дитини. Зокрема, передбачено, що майно, одержане дитиною за договором про припинення права на аліменти, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування. Дане положення відповідає вимогам ЦК про те, що на вчинення неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 32 ЦК).

6. Обов'язок батьків по утриманню неповнолітньої дитини випливає з її походження від батьків (ч. 1 ст. 121). Таке походження засвідчується державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК, у відповідному актовому запису про народження дитини.

Стаття, що коментується, у частині 6 передбачає можливість визнання судом договору про припинення права на аліменти недійсним на вимогу того із батьків, хто є відчужувачем нерухомого майна, у випадку виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Таке виключення може бути здійснене на підставі рішення суду по справі про оспорювання батьківства. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (див. ч. 2 ст. 136).

За цих умов суд, до якого з позовом про визнання договору недійсним звернувся батько-відчужувач, повинен винести рішення, яким визнати договір недійсним. Тому, що виключення імені певної особи як батька дитини з актового запису про її народження свідчить про відсутність кровного споріднення між нею та дитиною (див. ст. 136).

У разі винесення судового рішення, яким визнано договір про припинення права на аліменти для дитини недійсним, у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

7. За загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 1, 2 ст. 651 ЦК).

Істотним порушенням умов договору про припинення права на аліменти для дитини, відповідно до частини 7 коментованої статті, є невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку щодо її утримання відповідно до умов даного договору у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. У випадку наявності такого істотного порушення договору відчужувач нерухомого майна вправі звернутися з позовом до суду про розірвання договору.

Розірвання договору за рішенням суду є підставою для повернення нерухомого майна, що було передано за договором про припинення права на аліменти для дитини, тому із батьків дитини, кому належало це майно і хто був його відчужувачем. Тобто розірвання договору означає взаємну реституцію, коли всі його учасники повертаються до попереднього становища.