Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Коментар:

Розділ II містить положення, що мають принципове значення не лише для тлумачення та застосування норм наступних розділів СК, але і для наступної кодифікації сімейного законодавства.

1. На підстав шлюбу створюється сім'я. Частина перша коментованої статті встановлює, що на території України дійсним визнається лише шлюб, що належним чином зареєстрований. Одним із принципів регулювання сімейних відносин є визнання шлюбу, укладеного лише в органах реєстрації актів цивільного стану. Даний принцип засновано на конституційному принципі захисту сім'ї державою (ст. 51). Держава зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу, а тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає лише шлюби, що укладені в органах РАЦСу. Будь-який інший орган не має права на оформлення шлюбу. Таким чином шлюбом визнається не будь-який союз жінки та чоловіка, а лише той союз, який отримав державне визнання у формі державної реєстрації його укладення в органах РАЦСу. Актом реєстрації держава підтверджує, що даний союз отримує суспільне визнання та захист як такий, що відповідає визначеним вимогам.

Визначення шлюбу, наведене у коментованій статті, не є повним та вичерпним. Таке надається у теорії сімейного права. Перелік вимог, що мають бути дотримані при укладенні шлюбу, та наслідків реєстрації шлюбу, що містяться у статтях коментованого розділу СК, а також у розділі I СК, дозволяє визначити шлюб як моногамний, добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, що укладений із дотриманням встановленого законом порядку, та такий, що породжує між подружжям взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки.

Лише зареєстрований в органах РАЦСу шлюб породжує правові наслідки. У цьому полягає конститутивне (правостворююче) значення реєстрації шлюбу. Саме від дня державної реєстрації шлюбу у подружжя виникає цілий комплекс взаємних прав та зобов'язань, а дитина, народження після державної реєстрації шлюбу, вважається народженою у шлюбі з усіма витікаючими звідси наслідками (див. відповідно розділи II, III та IV СК).

Державними органами, що реєструють шлюби на території України, є органи реєстрації актів цивільного стану. Документом, що підтверджує факт реєстрації шлюбу, є Свідоцтво про шлюб (зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України), що видається відділом РАЦСу. Воно має доказове значення та підтверджує наявність у особи визначених суб'єктивних прав, наприклад, на отримання аліментів, пенсії, житлових або спадкових прав.

2. Оскільки закон визнає лише зареєстрований (цивільний або світський) шлюб, укладений в органах РАЦСу, перебування громадян у фактичних шлюбних відносинах або укладення ними шлюбу за релігійним обрядом є особистою справою кожного громадянина, але не тягне жодних правових наслідків законного шлюбу. Встановлення обов'язкової державної реєстрації шлюбу означає, що фактичні шлюбні відносини, незалежно від того, наскільки вони є тривалими, не являються шлюбом в юридичному значенні та не породжують правових наслідків.

Як випливає зі змісту частин 1 та 2 даної статті, реєстрація шлюбу в органах РАЦСу має конститутивне (правостворююче) значення, тобто без належної державної реєстрації шлюбу, як правової категорії, не існує. Проживання однією сім'єю (що неправомірно у побуті іменується "цивільним шлюбом") містить лише одну ознаку шлюбу - ознаку сімейного союзу жінки та чоловіка. Відсутність державної реєстрації не робить такий союз актом цивільного стану, тобто шлюбом, як правової категорії. Жінка та чоловік у такому союзі набувають статус сім'ї, але не набувають статус подружжя. Тому проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Таким чином, жінка та чоловік, які спільно проживають без шлюбу, не наділені правами та обов'язками подружжя, а наділені правами та обов'язками як особи, які проживають однією сім'єю. Такі права та обов'язки можуть бути тотожними за змістом, наприклад, права на утримання, на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, на спадкування тощо, але підстави виникнення таких будуть різними. Тому відсутні підстави для висновку про невідповідність між нормами ч. 2 ст. 21 та ст. 74 СК.

Майнові відносини, що виникають поміж фактичним подружжям, регулюються ст. 74 СК та нормами про спільну власність, встановленими ЦК України.

3. Вимога державної реєстрації шлюбу означає, що за українським законодавством ані шлюбна церемонія у церкві, ані шлюб, укладений за місцевими або національними обрядами, не визнаються шлюбом з юридичної точки зору та не породжує жодних правових наслідків. Оформлення шлюбу у церкві є особистою справою осіб, що вступають у шлюб та може мати місце як до, так і в будь-який час після реєстрації шлюбу. Проте у всіх випадках юридично шлюб вважається існуючим тільки після його офіційної реєстрації в органах РАГСу.

Коментована норма передбачає, що релігійний обряд не є підставою виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів РАЦСу. Введення цивільної форми шлюбу, що укладався шляхом його реєстрації в державних органах, та відповідно відміна церковної форми, на Україні було введено Декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану". Виключення робилось лише для релігійних шлюбів, що укладались до утворення або відновлення державних органів РАГСу. Чинний СК передбачає можливість визнання правової сили за церковною формою шлюбу лише у тих випадках, коли шлюб було укладено у такій формі до утворення органів РАГСу (тобто до 20 лютого 1919 р.) та коли шлюб було укладено на окупованих територіях, що входили до складу СРСР у період Великої Вітчизняної війни, до відновлення на цих територіях органів РАГСу. Це означає, що такі шлюби не вимагають їх наступної реєстрації в органах РАГСу.