Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.

2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.

3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.

5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Коментар:

1. Усиновлення дитини може бути здійснене незалежно від наявності чи відсутності у неї батьків за походженням. Тобто усиновленою дитина може бути як така, що не має батьків (сирота), так і така, що їх має (обох чи одного з них), незважаючи на те, позбавлена чи ні дитина батьківського піклування.

У випадку коли дитина має батьків (одного з них), неодмінною умовою для здійснення усиновлення є отримання їх згоди. Відсутність цієї згоди унеможливлює передачу дитини у сім'ю іншої особи на правах доньки чи сина, незважаючи на те, що ця дитина може бути фактично позбавлена батьківського піклування. У цьому випадку дитина може бути усиновлена тільки після позбавлення її батьків батьківських прав.

Отримання згоди батьків є важливою гарантією забезпечення їх законних прав і однією з важливих умов здійснення усиновлення. При цьому згода у батьків повинна бути отримана незалежно від того, чи проживають батьки разом з дитиною.

Частину 1 коментованої статті у взаємозв'язку зі ст. 121, ч. 1 ст. 135 цього Кодексу слід розуміти так: згода батька на усиновлення дитини, народженої матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім'я та по батькові записано за її вказівкою (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Надання згоди на усиновлення не слід визнавати фактом, який тягне за собою виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин. Така згода лише є однією із передумов здійснення усиновлення. Так, наприклад, до суду було подано позов про звільнення від сплати заборгованості по аліментах. У позовній заяві вказувалось, що заборгованість виникла внаслідок того, що між ним та теперішнім чоловіком його колишньої дружини була укладена угода. За цією угодою він зобов'язувався надати нотаріально посвідчену згоду на усиновлення його дитини, взамін звільнявся від сплати аліментів. Відповідачка підтвердила отримання згоди на усиновлення, а також бажання її чоловіка усиновити її дитину. Однак за сімейними обставинами процедура усиновлення не була здійснена. Зважаючи на це, відповідачка не визнала позов.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов правильного висновку щодо того, що після подання заяви із згодою на усиновлення у цієї особи не настало право на звільнення від сплати аліментів. Відповідно до ст. 197 цього Кодексу за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Останнього у ході розгляду справи встановлено не було.

Зважаючи на викладене, суд відмовив у позові про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

2. Коментована стаття наголошує на вільному характері такої згоди, тобто внутрішня воля повинна співпадати із зовнішнім її проявом. Така згода не повинна ґрунтуватися на помилці, яка має істотне значення, бути результатом обману, насильства чи іншої протиправної поведінки інших осіб та органів. Згода повинна бути особистою, тобто неможливо надати згоду на усиновлення від імені іншого з подружжя або надати її через представника. Аргументування та обґрунтування надання згоди чи відмови від її надання законом не вимагається.

Вона також повинна мати безумовний характер, тобто її надання не повинно ставитися у залежність від отримання певного блага чи відмови від нього, досягнення інших правових та неправових наслідків для суб'єкта надання згоди.

Згода батьків на усиновлення їхньої дитини може бути двох видів: а) згода на усиновлення дитини конкретною особою або особами; б) згода на усиновлення дитини без вказівки конкретного усиновлювача (усиновлювачів) (загальна згода). В останньому випадку при визначенні конкретного кандидата в усиновлювачі повторна згода батьків на усиновлення дитини вже саме цією особою не вимагається.

3. Згоду батьків на усиновлення дитини може бути дано тільки після народження дитини. Попередня згода батьків на усиновлення дитини, котра ще не народилася, не допускається.

Згода батьків на усиновлення дитини хоча й є обов'язковою передумовою усиновлення, але не тягне обов'язкове прийняття судом рішення про здійснення усиновлення. Суд вправі відмовити в усиновленні, якщо виявить, напр., що усиновлення не відповідає інтересам усиновлюваного.

4. Закон встановлює окремий припис щодо угоди про згоду на усиновлення, котра передбачає отримання певної плати за надання згоди, причому незалежно від форми такої плати (грошовими коштами, речами, майном, правами чи іншими наданнями). Такий правочин не породжує жодних правових наслідків і є нікчемним (абсолютно недійсним). У цьому випадку виникає питання про чинність висловленої згоди на усиновлення, яка стала наслідком такої домовленості. Однак у цьому випадку згода, котра має вільний характер, незважаючи на нікчемність правочину щодо надання згоди на усиновлення, повинна сприйматися судом як належна. Особливо зважаючи на те, що батьки ставлять на перше місце не забезпечення інтересів дітей, піклування про їхню долю та життя, а забезпечення власних, матеріальних егоїстичних інтересів.

5. Встановлення межі двомісячного строку для надання згоди на усиновлення зумовлене наданням батькам можливості у повній мірі пережити відчуття батьківства, материнства, яке може спонукати відмовитися від раптового емоційного небажання мати дитину, і перекликається із положеннями ст. 209 СК України щодо можливості усиновлення дитини, покинутої у пологовому будинку чи іншому закладі охорони здоров'я.

6. На відміну від обмеження щодо набуття усиновлювачем своїх прав з досягненням повноліття, біологічно батьками можуть стати і до досягнення цього віку. Однак у цьому випадку, зважаючи на вік, молоді батьки можуть не зайняти правильної позиції щодо батьківства чи материнства. Тому у цьому випадку повинна бути отримана не тільки згода молодих батьків, але ще й їхніх батьків, незалежно від наявності у молодих батьків повного обсягу дієздатності (наприклад, у зв'язку із одруженням чи емансипацією (ст. ст. 34 - 35 ЦК України)). У цьому випадку слід враховувати положення, за яким у випадку згоди молодих батьків і незгоди їхніх батьків на усиновлення передача такої дитини на усиновлення не допускається. Тоді у випадку небажання молодих батьків мати цю дитину можуть застосовуватися інші форми влаштування дітей, які позбавляються батьківського піклування (наприклад, передання дитини на опіки діду, бабі). Бажання діда, баби передати дитину на усиновлення, не підкріплене бажанням молодих батьків, не тягне за собою жодних правових наслідків, оскільки згода батьків є первісною та визначальною.

7. Для недопущення зловживання та підроблення документів щодо усиновлення законом встановлена письмова форма надання згоди на усиновлення, яка підтверджена нотаріально. Відповідно до ст. 36 Закону України "Про нотаріат" нотаріальні дії щодо засвідчення справжності підпису батьків або опікуна (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини не можуть вчинятися приватними нотаріусами, але можуть вчинятися державними нотаріусами у порядку, встановленому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882.

Основним завданням запровадження письмової форми із нотаріальним посвідченням є гарантування реалізації особистої, вільної та безумовної волі батька, матері на надання згоди на усиновлення дитини.

Інколи вказується на те, що згода батьків на усиновлення може бути надана у судовому засіданні при розгляді справи про усиновлення, однак до судового розгляду справи органи опіки та піклування повинні визначитися із наявністю такої згоди батьків і у разі її відсутності фактично неможливо звернутися до суду для розгляду справи порядком окремого провадження. Батьки, які дали згоду на усиновлення їхніх дітей (якщо вона була потрібна), можуть викликатися до суду у тому разі, коли наявність цієї згоди викликає сумнів або коли вони подали заяву про її відкликання.

8. Зважаючи на те, що моментом здійснення усиновлення визнається набрання рішенням суду про усиновлення законної сили (ст. 225 СК України), згода батьків (матері чи батька) на усиновлення можуть бути відкликані до цього часу. На реалізацію цього положення у цивільному процесуальному законодавстві встановлений виняток із загального правила, за яким суд, який ухвалив рішення, не має права його змінювати чи скасовувати. Так, відповідно до ст. 255 ЦПК України у разі відкликання заяви (згоди) про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду. Це, у свою чергу, не перешкоджає повторному зверненню заявника до суду із цією ж самою заявою, якщо будуть усунуті обставини, котрі стали підставою для залишення її без розгляду (напр., повторне надання згоди, позбавлення батьків батьківських прав тощо).

Закріплення норми про можливість відкликання згоди на усиновлення, з однієї сторони, встановлює додаткову гарантію убезпечити батька, матір від тих наслідків, які матимуть місце внаслідок факту усиновлення. З другої сторони, таке право може мати характер зловживання, а також мати негативні наслідки психологічного та іншого подібного плану для самої дитини, яку усиновляють.

Так, до суду було подано позов про визнання усиновлення недійсним. Позов був поданий особою, яка була усиновлена. Підставою для визнання усиновлення недійсним вказувалось на те, що усиновлення було проведено без згоди її біологічного батька. Під час розгляду справи було встановлено, що дитина була усиновлена особою, яка перебувала у шлюбі із біологічним батьком.

Судом першої інстанції було позов було задоволено. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у спірній ситуації з врахуванням тієї обставини, що усиновителька перебувала в зареєстрованому шлюбі з біологічним батьком дитини, а біологічної матері дитини на момент усиновлення не було в живих, а тому вона не могла дати згоду на усиновлення, письмова згода біологічного батька не була необхідною і законом не була передбачена, оскільки вона наперед приймалась законодавцем як фактична вільна згода у відсутності заперечень зі сторони останнього.

Зважаючи на викладене, суд скасував рішення місцевого суду у частині визнання усиновлення недійсним і відмовив у задоволенні позову.