Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.

2. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Коментар:

1. Усиновлення є добровільним актом і може бути проведене тільки на прохання (волевиявлення) особи, яка бажає усиновити. Це означає, що ніхто проти його волі не може бути примушений до усиновлення.

Від заяви в аспекті коментованої статті слід відрізняти інші заяви, подання яких визначається чинним законодавством (напр., про постановлення на облік осіб, які бажають усиновити дитину). Заява про бажання усиновити дитину подається також до служби у справах неповнолітніх за місцем перебування дитини після встановлення контакту з дитиною (п. 18 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. N 1377), однак заявою, внаслідок прийняття якої виникають цивільні процесуальні відносини щодо вирішення питання про здійснення усиновлення, є тільки та, котра подається особою (особами), які бажають усиновити дитину чи повнолітню особу, до суду.

2. На виконання положення щодо судового порядку усиновлення коментована стаття передбачає порядок реалізації права на звернення до суду із заявою про усиновлення. Закон передбачає, що право на подання заяви до суду у справах про усиновлення має особа, яка бажає усиновити дитину. Відповідно до ст. 26 ЦПК України така особа у процесі йменується заявником із наділенням її процесуальними правами та обов'язками, передбаченими ст. ст. 27, 31, гл. 5 розд. IV ЦПК України.

На відміну від загальних правил участі осіб у цивільному процесі, у справах про усиновлення встановлені особливі вимоги щодо застосування процесуального представництва. Відповідно до ст. 38 ЦПК України заявники у справах про усиновлення не можуть брати участь у цивільній справі через представника. На стадії відкриття провадження у справі процесуальне представництво застосовуватися не може, тобто особа, яка бажає усиновити дитину, повинна подати заяву до суду самостійно, а не через представника. У цьому випадку повинно враховуватися, що на виконання ст. ст. 119, 252 ЦПК України щодо змісту та форми заяви до суду вона повинна бути підписана особою, яка бажає усиновити дитину. У випадку усиновлення дитини подружжям заява повинна бути підписана обома із подружжя, які діють у процесі як процесуальні співучасники. Із змісту цієї статті, зважаючи на особливий характер справи, слід зробити висновок, що у ній не повинно застосовуватися правило про можливість співучасника представляти інтереси іншого із співучасників (ст. 32 ЦПК України).

Заборона на процесуальне представництво не означає, що заявник не може використовувати допомогу, наприклад, адвоката, в тому числі щодо складання необхідних процесуальних документів для звернення до суду. У цьому аспекті обов'язковою умовою виступає особиста участь заявника (заявників) у цій справі. Заявник також може залучити до участі у справі особу, яка надає правову допомогу. Представники у цій категорії справ вправі без особистої участі довірителя (усиновлювача, усиновлювачів) проводити дії поза судовим розглядом, зокрема збирати і подавати необхідні докази, при підготовці справи до судового розгляду давати суду необхідні пояснення по суті заяви, за вимогою судді представляти додаткові докази, ставити питання про надання допомоги у витребуванні письмових чи речових доказів та ін. Особи, які бажають усиновити дитину, у випадках, встановлених законодавством, можуть також користуватися послугами перекладача.

3. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя; медичний висновок про стан здоров'я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом. До заяви про усиновлення дитини, здійснюване "з іноземним елементом", встановлюються додаткові вимоги (ст. 252 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" громадяни за видачу або засвідчення вірності копій документів у справах опіки та усиновлення (удочеріння) звільняються від сплати державного мита.

Заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

4. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України). При цьому, як підкреслює Пленум Верховного Суду України, суд порушує справу про усиновлення лише в тому разі, коли заява особи, яка бажає усиновити дитину, повністю відповідає вимогам, до неї додано висновок органу опіки й піклування про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, письмову згоду другого подружжя (якщо усиновлення провадиться одним із них), а до заяви іноземного громадянина, крім того, - дозвіл на усиновлення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

5. Заявники у справах окремого провадження, до якого віднесені і справи про усиновлення, наділяються великим колом прав та обов'язків, в тому числі правами, які впливають на хід справи. У цьому випадку на реалізацію принципу диспозитивності особа може відмовитися від судового захисту чи судового розгляду цивільної справи. Тому коментована стаття окремо передбачає право заявника (заявників) на відмову (у коментованій статті - відкликання) від заяви про усиновлення. Часовим обмеженням такого права (правоприпиняючим фактом) є набранням рішенням законної сили, тобто заявник у справі про усиновлення може відмовитися від реалізації свого права на усиновлення конкретної дитини як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції, зважаючи на те, що відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення набирає законної сили після: закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано; закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана після подання заяви про апеляційне оскарження; після розгляду справи апеляційним судом, якщо була подана апеляційна скарга і рішення не скасоване.

У цьому аспекті доцільно зупинися на наслідках такої відмови. За загальним правилом, внаслідок відмови заявника від заяви справа повинна бути припинена у зв'язку із закриттям провадження у справі (ст. 205 ЦПК України), наслідком якого є те, що особа, яка відмовляється від своєї вимоги, втрачає право на повторне звернення до суду до тієї самої особи, з тією самою вимогою, з тих самих підстав (ст. 206 ЦПК України). Однак особливість справ окремого провадження взагалі та справ про усиновлення зокрема повинна приводити до висновку, що особа, яка відмовилася від своєї заяви про усиновлення, може повторно звернутися до суду у загальному порядку. Свідченням цього є положення ст. 255 ЦПК України, за якою у разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду. Але, безперечно, особа повинна роз'яснити причину своєї відмови (можливо, емоційний стан, переляк в силу можливості покладення на особу додаткової відповідальності), що має стати предметом судового дослідження при вирішенні питання про здійснення усиновлення.

6. Існують випадки, коли справи про усиновлення розглядаються у порядку позовного провадження, що є формальним порушенням норм процесуального права, однак не повинно впливати на законність та обґрунтованість рішення суду по справі.

Неприйнятною слід визнавати практику, коли справа про усиновлення розглядається поряд із іншою справою (навіть безпосередньо пов'язаною із нею). Так, у судовій практиці мав місце випадок, в якому одночасно вирішувалось питання щодо скасування рішення про усиновлення малолітньої особи та про її усиновлення.

До суду було подано позов біологічної матері дитини та її чоловіка до усиновителів (подружжя) та біологічного батька, в якому позивачі просили скасувати рішення місцевого суду м. Одеси про усиновлення дитини, а також здійснити усиновлення дитини чоловіком біологічної матері.

У позовній заяві вказувалось на те, що співпозивачка, яка є біологічною матір'ю, в силу стану здоров'я, а також залишення дитини біологічним батьком, надала згоду на усиновлення дитини своєю матір'ю або подружжям (відповідачами у справі).

На момент подання позовної заяви стан здоров'я біологічної матері покращився, дитина фактично проживає із нею. Вона одружилася із чоловіком, який висловив бажання усиновити дитину.

У позовній заяві вказувалось про те, що слід внести зміни до актового запису про народження дитини, виключивши вказівку на наявних на сьогодні усиновлювачів, а також змінити прізвище та по батькові дитини у зв'язку із усиновленням дитини чоловіком біологічної матері.

Біологічний батько брав участь у справі як відповідач. У судове засідання він не з'явився, але у справі знаходилась його згода на усиновлення дитини. У судовому засіданні інші співвідповідачі не заперечували проти позову.

Справа була розглянута за відсутності представника органу опіки та піклування, який надав лист із проханням розглянути справу у його відсутність, оскільки безпосередньо органом опіки та піклування до суду було направлено висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Суд задовольнив позовні вимоги повністю. Скасував рішення місцевого суду про усиновлення. Вказав про повернення первісних даних про дитину та її батьків в актовому записі про народження. Вказав на усиновлення співпозивачем (чоловіком біологічної матері) дитини, а також зобов'язав відділ РАЦС внести зміни до актового запису про народження.

Такий процесуальний порядок розгляду справи про усиновлення слід вважати неправильним, оскільки вона не могло бути вирішена до з'ясування питання скасування усиновлення, визнання його недійсним або позбавлення усиновлювачів (які були записані батьками дитини) батьківських прав. Недопустимим слід визнати скасування рішення суду про усиновлення, адже скасоване може бути тільки саме усиновлення (див. про це ст. 238 СК України та коментар до неї).

7. Водночас мають місце випадки, коли справа розглядається без участі народних засідателів, вирішується без участі у суді заявника, вирішується питання про зміну прізвища та по батькові без дослідження та відповідного мотивування.

Так, наприклад, особа, яка одружилась із матір'ю дитини, щодо якої вирішувалось питання про усиновлення, звернулась до суду із відповідною заявою, а також просила внести зміни до актового запису, вказавши її батьком дитини, змінивши прізвище та по батькові дитини. В судове засідання заявник та заінтересована особа (мати дитини) не з'явилися, але подали заяви про підтримку заявлених вимог, а також просили розглядати справу без них.

Суд, розглянувши справу, задовольнив заяву, а також вніс усі зміни до актових записів про народження дитини.

8. Окремо слід говорити про суть, призначення та процесуальні форми участі у процесі представника органу опіки та піклування, представника Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, представників органів реєстрації актів цивільного стану, представників відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, прокурора.

Щодо участі представника органів опіки та піклування, то його участь у таких справах є обов'язковою. Відповідно, його неявка у судове засідання повинна унеможливлювати подальший розгляд цивільної справи і призводити до відкладення розгляду. У випадках наявності невиконання обов'язку щодо участі у процесі суд може відреагувати постановленням окремої ухвали для належного реагування щодо посадової особи, яка порушує вимоги сімейного законодавства. Хоча мають місце випадки розгляду справи за відсутності представника органу опіки та піклування.

Щодо участі інших серед вказаних органів, то їхня участь у цивільному процесі не визначена обов'язковою сімейним законодавством. Тому із урахуванням обставин справи суд при підготовці справи до судового розгляду повинен визначити необхідність залучення вказаних представників як заінтересованих.

Немає необхідності залучати до участі у справі представників органів реєстрації актів цивільного стану, представників відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, оскільки їхня участь у цивільному процесі не обумовлена наявністю у цих суб'єктів процесуальної заінтересованості. Вони не прагнуть реалізувати протягом розгляду цивільної справи певний юридичний інтерес - їхня місія обумовлена необхідністю внесення змін до актових записів про народження, а також видача паспорта дитини для виїзду за кордон. Тобто, вирішуючи справу про усиновлення, суд не вирішує питання про права та обов'язки цих органів, що могло б обумовити необхідність їхньої участі у цивільному процесі як заінтересованих осіб.

Зважаючи на це, дуже часто стикаємось із випадками, коли представники органу опіки та піклування та інші заінтересовані особи вказують на те, що вони не заперечують проти задоволення заяви про усиновлення.