Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним.

2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

Коментар:

1. Визнання шлюбу недійсним не є підставою його припинення, водночас припинення шлюбу, за загальним правилом, не є перешкодою для визнання такого шлюбу недійним. Назване правило в основному обумовлене тим, що розірвання шлюбу та визнання його недійним мають різні правові наслідки. Так визнання шлюбу недійним скасовує режим спільної сумісної власності на майно, що набуте під час такого шлюбу. Той з подружжя, який залишився живий, після смерті другого із подружжя втрачає право на спадкування у порядку першої черги. Правові наслідки недійсності шлюбу визначені у ст. 45 СК. Для чоловіка або дружина, а також для інших осіб, що визначені у ст. 42 СК, визнання шлюбу недійним, на відміну від його розірвання, може, у певних випадках, слугувати захистом їх прав та інтересів. Іншими словами, припинення стану порушення прав чоловіка та дружини або інших осіб, що визначені у ст. 42 СК, може відбутися лише у разі настання правових наслідків визнання шлюбу недійним, а не настанням правових наслідків розірвання шлюбу. Хоча у коментованій статті мова йде про визнання шлюбу недійним, за своїм змістом вона охоплює як випадки визнання шлюбу недійним за підставами, передбаченими статтями 40, 41 СК, так і випадки анулювання актового запису про шлюб, що зареєстрований особами, зазначеними у частинах першій - третій ст. 39 СК. Більш того, названа стаття має тлумачитися виходячи із положень про підстави припинення шлюбу, що визначені у ст. 104 СК. Відповідно до змісту ст. 104 СК підставами припинення шлюбу є: а) смерть одного із подружжя; б) оголошення його померлим; в) розірвання шлюбу. Отже оголошення одного із подружжя померлим також не може бути перешкодою визнання шлюбу недійним.

Розірвання шлюбу, смерть одного із подружжя, оголошення чоловіка або дружини померлим не змінює порядок констатації підстав недійсності шлюбу, передбачених у статтях 39 - 41 СК. Якщо порядок констатації (встановлення) підстав недійсності шлюбу передбачає спрощений, позасудовий порядок, що передбачений у ст. 39 СК, то припинення шлюбу не може бути обставиною, що унеможливлює застосування названого порядку. Не є перешкодою у визнанні шлюбу недійним і ситуація, коли шлюб визнається недійсним після смерті як дружини, так і чоловіка. Проте, у такому випадку, визнання шлюбу недійним, з підстав, передбачених у ст. 39 СК, має відбуватися у судовому порядку, так як відповідно до змісту ст. 39 СК особами, що мають права звертатися до органу РАЦСу, є лише чоловік та дружина. Отже, якщо після припинення шлюбу, визнання його недійним, з підстав, передбачених у ст. 39 СК, відбувається за вимогою інших осіб (тобто не за вимогою чоловіка або дружини), права яких порушені фактом реєстрації названого шлюбу, або за вимогою батьків, опікуна, піклувальника дитини, опікуна недієздатної особи, прокурора, органу опіки і піклування, визнання такого шлюбу недійним має відбуватися у судовому порядку, так як відсутній, передбачений у ст. 39 СК, суб'єкт звернення до органу РАЦСу.

Особливістю визнання шлюбу недійним після його припинення внаслідок смерті одного із подружжя є те, що може бути розширене коло суб'єктів, які мають право звернутися з вимогою до суду про визнання шлюбу недійним. Так, у випадку коли один із подружжя поселився у неприватизоване житлове приміщення державного житлового фонду до іншої з подружжя, який використовує назване житло за договором житлового найму, у зв'язку з реєстрацією з ним недійсного шлюбу, і продовжує у ньому проживати після його смерті, не набувши прав члена сім'ї за ЖК України, за позовом прокурора до суду про виселення, поданого у інтересах держави, названа особа може бути виселена із житлового приміщення за рішенням суду. Відповідно до ч. 4 ст. 45 СК якщо особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому, може бути виселена із названого житлового приміщення.

Після визнання шлюбу недійним особа набуває первісного стану, тобто відновлюється майновий стан особи, що існував до укладення недійного шлюбу, за виключенням тих випадків, що передбачені у ст. 46, 47 СК. Розірвання шлюбу, на відміну від визнання його недійним, може не припиняти режим спільної власності на майно, що набуте під час шлюбу. Недійсний шлюб також не може тягнути за собою встановлення режиму майна, набутого подружжям, який існує у разі проживання осіб однією сім'єю (ч. 1 ст. 74 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Такий висновок відповідає також положенням ч. 2 ст. 45 СК, відповідно до яких якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розірвання шлюбу може не припиняти деякі права та обов'язки подружжя один щодо одного, зокрема права та обов'язки щодо утримання, передбачені у ст. 76 СК.

2. Із загального правила, яке передбачає, що припинення шлюбу не може перешкоджати подальшому визнанню названого шлюбу недійним, є виключення. Назване виключення сформульоване у ч. 2 коментованої статті, відповідно до якого, якщо шлюб розірвано за рішенням суду і рішення суду набуло законної сили, позов про визнання його недійсним може бути пред'явленим лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.