Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Коментар:

1. Чинне законодавство України про власність не містить терміна "особиста власність". В науці сімейного права панує думка, що поняття "особиста власність", яке застосовується в СК України, за своєю суттю та правовим значенням збігається з поняттям "приватна власність", що закріплено у ст. 325 ЦК України. У такий спосіб, на думку цих вчених, законодавець хотів підкреслити, що це власність саме кожного із подружжя. Їх опоненти підкреслюють, що термін "особиста власність" не є точним, оскільки право приватної і право особистої власності - це суть різні категорії.

Ми погоджуємося із другою позицією і вважаємо, що термінологічна база не лише двох кодифікованих нормативних актів - ЦК України та СК України - має бути узгоджена, а й відповідати, у першу чергу, Конституції України. І Основний Закон, і ЦК України не містять згадки про особисту власність, в них, зокрема, передбачено право приватної власності. Відповідно аналізовані положення СК України потребують відповідних змін і коректив.

Отже, приватною власністю дружини чи чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Даним майном кожен із подружжя має право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися. При розподілі спільної власності подружжя і визначенні їх часток, це майно враховуватись не буде.

Визначення конкретного майна, що належало кожному з подружжя до шлюбу (дошлюбне майно), підтверджується відповідними документами, які свідчать про набуття його до шлюбу, або свідченнями свідків і спорів, як правило, не викликає. Майно, набуте одним із подружжя за договором дарування або у спадок також не включаються до спільної власності. Зазвичай, відсутні спори щодо майна, яке було отримане одним із подружжя у спадок так як коло спадкоємців чітко визначені законом або заповітом. Хоча спадкодавець може залишити за заповітом майно і обом з подружжя, однак такі випадки на практиці трапляються вкрай рідко.

Оскільки закон допускає можливість здійснення між подружжям цивільних правочинів, у тому числі дарування, то слід вважати приватною власністю одного із подружжя майно, що було подароване іншим з подружжя. Щодо інших видів договорів, наприклад, купівлі-продажу, міни, то між подружжям вони практично не застосовуються, хоча й не заборонені.

Речами індивідуального користування є одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні засоби тощо. Варто відзначити, що у ст. 24 КпШС передбачалося дещо інше положення, а саме було визначено, що роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Аналогічне положення містить і ст. 36 СК РФ.

Не будуть належати до речей індивідуального користування речі, придбані подружжям для професійних занять (медичне обладнання, музичні інструменти, перукарське обладнання тощо). Ці речі належать до категорії речей, призначених для професійних занять, і на них розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя (ч. 4 ст. 61 СК України).

До коштовностей слід віднести витвори з дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння.

До предметів розкоші (ст. 24 КпШС) відносили цінні речі, витвори мистецтва, антикварні та унікальні витвори, колекції та інші речі, які не є необхідними для задоволення щоденних потреб членів сім'ї. Це поняття було доволі відносним, воно вимірювалося відповідно до змін загального рівня життя в суспільстві. Воно неодноразово по-різному визначалося у судовій практиці. Так, свого часу до предметів розкоші суди відносили холодильники, телевізори та інші предмети, які нині є предметами звичайної домашньої обстановки. В законі неможливо чітко визначити, які саме речі слід вважати предметами розкоші. У випадку спору їх визначав суд з урахуванням конкретних обставин та умов життя подружжя.

Отже нині законодавець зробив акцент на тому, що не має значення цінність речі, важливим є лише те, що вона була призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя і тому є його особистою приватною власністю. Тому коштовності, які були придбані не для індивідуального користування жінки чи чоловіка, а, наприклад, для накопичення капіталу, не будуть вважатися особистою приватною власністю одного із подружжя.

3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Наприклад, державні премії та інші нагороди, медалі тощо, звісно, якщо премії не є способом додаткового заохочення за працю як різновид заробітної плати. В такому випадку ці кошти зараховуються до спільного майна.

У коментованій статті законодавець визначив правовий режим страхових сум у контексті права особистої подружжя. Передбачено два можливі види страхування: обов'язкове особисте та добровільне страхування. Регулюється дане питання страховим законодавством України, зокрема такими Законами: "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, зумовленими народженням та похованням". При добровільному страхуванні особа може страхувати своє життя, здоров'я від нещасного випадку або хвороби. Добровільне страхування також може стосуватися й майна. У такому випадку, якщо застраховане майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності, то страхові платежі будуть їх спільною сумісною власністю, незалежно від того, хто з подружжя визначений стороною у договорі страхування.

6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. При цьому не йдеться про встановлення режиму окремого проживання подружжя на підставі рішення суду. А йдеться про фактичне припинення шлюбних відносин, тобто шлюб не розірвано, але особи не живуть однією сім'єю, проживають в різних місцях, не ведуть спільного господарства, мають кожен власний бюджет.