Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Коментар:

1. Особливістю захисту прав, які випливають з сімейних правовідносин, є незастосування до них позовної давності, крім випадків, прямо визначених законом (ч. 1 ст. 20 СК).

У разі заявлення одним з подружжя вимоги про поділ спільного сумісного майна застосування позовної давності залежить від того, коли саме пред'являється позов: до або після розірвання шлюбу. Якщо позов пред'являється у момент, коли подружжя перебувають у зареєстрованому шлюбі, позовна давність не застосовується. Якщо позов подано після розірвання шлюбу, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка обчислюється від дня, коли один з подружжя - позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

2. Момент, з якого шлюб вважається припиненим у разі його розірвання, залежить від порядку розірвання шлюбу. Якщо шлюб розривається у позасудовому порядку, моментом його розірвання є день реєстрації розірвання шлюбу відповідним органом РАЦС (ч. 1 ст. 114 СК). Якщо шлюб розривається у судовому порядку, моментом його розірвання є день вступу в силу рішення суду (ч. 2 ст. 114 СК).

3. Певні складнощі для застосування на практиці пов'язані з нормою абзацу другого частини другої коментованої статті, яка пов'язує початок обчислення позовної давності з днем, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Сама по собі дана норма є відтворенням загального правила ЦК, що визначає порядок обрахування перебігу строку позовної давності (ч. 1 ст. 261 ЦК). Проте складнощі її застосування пов'язані з тим, що сам по собі факт розірвання шлюбу жодним чином не може порушити права жодного з подружжя. Скоріше, в більшості випадків розірвання шлюбу можна стверджувати про виникнення незручностей у подальшому сумісному здійсненні колишнім подружжям правомочностей власників, що пояснюється погіршенням стосунків, переїздом до іншого місця проживання та іншими причинами.

З викладеного випливає, що якщо другий з подружжя жодним чином не обмежує позивача у володінні, користуванні або розпорядженні спільним майном, не заперечує проти позову, але разом з тим не бажає укладати договір про поділ спільного сумісного майна, позивачеві фактично неможливо обґрунтувати наявність порушення своїх прав.

Слід відзначити, що на вимоги одного з подружжя про виділ майна у натурі (ст. 67 СК) позовна давність не поширюється.