Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Коментар:

Ч. 1 статті встановлює правило, за яким розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Вказана правова норма є правовою гарантією тому з подружжя, який став непрацездатним внаслідок шлюбу, незважаючи на припинення між ним та зобов'язаною особою шлюбних правовідносин. В такому разі сімейні відносини в частині надання утримання не припиняється, а продовжують існувати.

Законодавець встановлює умови, за яких виникає право на утримання після розірвання шлюбу: 1) настання непрацездатності обчислюється часом перебування в шлюбі та завершується після спливу одного року після його розірвання; 2) особа повинна потребувати матеріальної допомоги; 3) колишній чоловік, дружина може надавати таку допомогу. Останні дві умови розриваються у ст. 75 СК України і можуть застосуватись до правовідносин між колишнім подружжям. Стосовно ж настання непрацездатності у окреслених правовідносинах варто зупинитись більш детально. Період шлюбу розпочинається з дати його реєстрації, яка підтверджується Свідоцтвом про шлюб (ст. 27 СК України). Момент припинення шлюбу обраховується наступним чином: у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу; у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ст. 114 СК України). Таким чином, ще впродовж одного року від моменту припинення шлюбу, у разі настання непрацездатності, особа може набути права на отримання від колишнього чоловіка, дружини.

У разі настання непрацездатності у вигляді інвалідності, яка підтверджується висновком МСЕК, особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Прикладом може слугувати вчинення під час шлюбу злочину одним з подружжя щодо іншого, внаслідок якого наступила інвалідність після розірвання шлюбу. Якщо протиправна поведінка, наслідком якої стала інвалідність мала місце після розірвання шлюбу, то в такому разі право на утримання не виникає, а деліктні зобов'язання з цього приводу регламентуються нормами ЦК України про відшкодування шкоди.

Ч. 3 коментованої статті містить правило, відповідно з яким, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. Таким чином, законодавець стає на захист того з подружжя, хто тривалий період свого життя віддав шлюбу (не менше як 10 років) і набув непрацездатності за віком після його розірвання.

Законодавець намагається захистити інтереси того з подружжя, який з поважних причин, у зв'язку з реалізацією прав та обов'язків в шлюбі не міг забезпечити собі стабільний рівень доходу. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Однак з метою уникнення можливого зловживання своїми сімейними правами одним з колишнього подружжя, закон обмежує тривалість такого права періодом у три роки після розірвання шлюбу. Причому застосування цієї правової норми є доволі складним в частині доказування обставин, умовою існування яких є виникнення такого права.