Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 111 Цивільного процесуального кодексу України

1. Ця стаття містить правило, за яким визначається підсудність справ за участю громадян України, а також справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства за умови, що в двох цих випадках сторони спору знаходяться за межами території України.

Така норма вперше знаходить своє відображення в ЦПК і встановлює процедуру вирішення питання про підсудність такої категорії справ. За клопотанням позивача підсудність справи визначаться ухвалою судді Верховного Суду України.

З урахуванням того, що в Україні створено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, доцільно було б, щоб підсудність визначалась ухвалою судді цього суду, а не Верховного Суду України.

Разом з таким клопотання подається також в порядку, установленому національним законодавством, позовна заява разом з додатками.

2. Щодо другого випадку, який міститься в коментованій статті про справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, то дотримання такої процедури звернення з клопотанням до Верховного Суду України про визначення підсудності видається необов'язковою, хоча про це прямо і не зазначено в цій статті, і виступає не останньою формою вирішення справи про розлучення між зазначеними суб'єктами.

Так, у ст. 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплене правило, відповідно до якого правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу (в тому числі до питань, що стосуються розлучення), якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена (відповідно до ст. 62 аналізованого Закону).

Вищенаведені норми Закону України "Про міжнародне приватне право" дозволяють дійти висновку про те, що розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем може бути здійснене за законодавством іноземної держави, в якій вони спільно проживають, чи за законодавством іншої держави, з якою вони мають найбільш тісний зв'язок. Не виключається можливість і вибору подружжям права держави, відповідно до якого здійснюватиметься їхнє розлучення.

Відтак, розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні за умови додержання положень Закону України "Про міжнародне приватне право".