Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу.

2. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 124 Цивільного процесуального кодексу України

1. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу, тобто тим же умовам, що і позовна заява по первісному позову.

Окрім загальних вимог, у зустрічній позовній заяві доцільно зазначати, що вона подається саме як зустрічна, хто є первісним позивачем, коротко викладати суть первісного позову, а також обгрунтовувати взаємопов'язаність з первісним позовом та доцільність сумісного розгляду.

2. Зустрічна позовна заява подається до того суду, який розглядає первісний позов. Загальні правила визначення підсудності тут не діють.

3. Оскільки зустрічна позовна заява повинна відповідати вимогам статей, що стосуються первісної заяви, то аналогічно вирішуються і питання про наслідки подання її з порушенням встановлених вимог.

Якщо позовна заява не відповідає встановленим вимогам, суд постановляє ухвалу про залишення її без руху та надання часу для виправлення недоліків. Протягом цього часу справа за первісним позовом не може розглядатися, оскільки в такому випадку подання зустрічного позову втрачає сенс та призвело б до фактичного порушення права відповідача на звернення з таким позовом.

Після подання належно оформленої зустрічної позовної заяви, суд вирішує чи є умови для її розгляду як зустрічної спільно з первісним позовом. Якщо такі умови є, суддя постановляє ухвалу про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднання вимог в одне провадження. Така ухвала оскарженню не підлягає.

4. ЦПК не передбачає, як повинен діяти суд, якщо дійде висновку, що передбачених законом підстав для прийняття позову як зустрічного немає. Якщо виходити із загальних правил, то відсутність таких підстав не означає, що зустрічний позов не треба розглядати. На нашу думку, суд мав би вирішувати питання про відкриття провадження в загальному порядку. Якщо він встановить наявність підстав для повернення позовної заяви - повинен повернути її. Якщо таких підстав немає - відкрити провадження або відмовити у цьому з підстав, передбачених у ст. 122 ЦПК.

Вважаємо, що питання про відкриття провадження суд повинен вирішувати і тоді, коли позовна заява відповідає умовам зустрічної. Водночас, ст. 123 - 124 ЦПК не передбачають, що суд повинен постановляти ухвалу про відкриття провадження. Згадується лише про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним та об'єднання позовів. На нашу думку, йдеться про прийняття позову, за яким відкрито провадження. Адже очевидно, що якщо відсутні підстави для розгляду позовної заяви, то вона не може розглядатися ні окремо, ні як зустрічна.

Відтак, питання про відкриття провадження передує прийняттю зустрічного позову до спільного розгляду з первісним. Фактично, суддя вчиняє три дії. Спочатку відкриває провадження чи відмовляє у цьому. Якщо відкриває, - з'ясовує наявність підстав для спільного розгляду позовів, і якщо такі є, - приймає зустрічний позов. Якщо суд дійшов висновку, що передбачених законом підстав для прийняття позову як зустрічного немає, він відмовляє у прийняття позову як зустрічного. В мотивувальній частині такої ухвали слід обґрунтувати відсутність умов для розгляду позову як зустрічного. В цьому випадку справа розглядається в загальному порядку. Проте тут постає питання про законність формування такого складу суду, адже фактично суддя відкриває провадження у справі, яка надійшла до нього не в порядку автоматичного розподілу. І нарешті, якщо зустрічний позов прийнято, суддя об'єднує усі вимоги (справи) в одне провадження.

Усі ці процесуальні рішення можуть бути зафіксовані однією ухвалою.