Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

2. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

3. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином.

5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

 НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 152 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована стаття називається "Види забезпечення позову". Поряд із цим у наступних статтях ЦПК як синонім застосовується поняття "способи забезпечення позову" і "заходи забезпечення позову".

Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 53 Закону України від 23.12.93 р. "Про авторське право і суміжні права").

2. Передбачивши різні види забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який вид в яких судових справах застосовується. Це питання вирішується судом за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв'язку з якими необхідно забезпечити позов, характер спірних правовідносин тощо.

3. Найбільш поширеним видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до Закону України від 21.04.99 р. "Про виконавче провадження" арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном, здійсненні опечатування або вилученні його у боржника та переданні на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається також на кошти та інших цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах (ст. 57).

У постанові N 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" Пленум ВС України відзначає, щона підставі цього пункту коментованої статті з метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому можна накласти арешт також на випущені у будь-якій формі акції, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації про його діяльність і дивідендів.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Цими постановами може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому Законом "Про виконавче провадження".

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Виявлені під час опису цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання установам Національного банку України, які зобов'язані прийняти їх на безоплатній основі. Арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 388 КК України розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт або яке описано, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт, -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Якщо арешт застосований до майна, яке знаходиться у інших осіб, то копія ухвали направляється особі, яка володіє майном відповідача.

4. Арешт коштів регулюється додатково главою 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за N 377/8976.

Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду про стягнення коштів або про накладення арешту, у порядку, установленому законом.

Якщо рішення суду про арешт коштів прийняте з метою забезпечення цивільного позову в межах кримінальної справи і надійшло до банку безпосередньо від суду або слідчого, а також в інших випадках надходження безпосередньо від суду рішення про накладення арешту, то банк приймає таке рішення до виконання без постанови державного виконавця.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку.

Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки (далі - рахунок) клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів. Якщо документ про арешт коштів надійшов до банку після закінчення операційного дня, то на ньому ставиться штамп "Вечірня" і забезпечення виконання цього документа банк здійснює в межах залишків коштів на рахунку на початок наступного операційного дня.

Якщо документ про арешт коштів оформлено з порушенням законодавства України, то банк не пізніше наступного робочого дня повертає його органу, який надіслав цей документ, без виконання разом з листом про причину повернення (з обов'язковим посиланням на нормативний акт, який порушено).

Залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта, на кошти якого накладено арешт, банк здійснює такі дії:

- якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена документом про арешт коштів, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта. Документ про арешт коштів банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку;

- якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної документом про арешт коштів суми коштів, то банк арештовує на цьому рахунку наявну суму коштів, обліковує цей документ на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про недостатність коштів для його виконання;

- якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк обліковує його на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для його виконання.

Під час дії документа про арешт коштів банк протягом операційного дня відповідно до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про звільнення коштів з-під арешту.

Якщо на кошти накладено арешт і на рахунку арештована сума коштів менша, ніж та, що зазначена в документі про арешт коштів, то банк не приймає до виконання платіжні доручення клієнта і повертає їх.

Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів за тим рішенням суду, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про звільнення коштів з-під арешту.

Якщо до банку надійде платіжна вимога на примусове списання коштів за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає таку платіжну вимогу без виконання.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Після списання за платіжною вимогою суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

5. Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору, наприклад укладати договір, проводити платежі, передавати майно. При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення в майбутньому. Зокрема, не допускається забезпечення позову шляхом заборони органам управління юридичних осіб приймати рішення, виконувати статутні функції, здійснювати господарську діяльність.

Законом не визначається коло осіб, яким можна заборонити вчиняти певні дії щодо предмета спору. Тому, за загальним правилом, заборонити вчиняти певні дії щодо предмета спору можна й тим, хто зобов'язаний вчинити ці дії за іншим судовим рішенням. На практиці мають місце випадки, коли в порядку забезпечення позову суд забороняє державним виконавцям або іншим особам (наприклад, відповідачам) вчиняти дії, спрямовані на виконання іншого судового рішення.

Так, наприклад, на виконання наказу господарського суду виконком міської ради зобов'язаний оформити позивачеві свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Однак зацікавлена особа звертається до суду з позовом про право власності на це майно і суд в порядку забезпечення позову забороняє виконкому міської ради видавати свідоцтво про право власності на спірне майно або ще більше - забороняє вчиняти будь-які дії щодо цього спірного майна. Обидва судових рішення підлягають примусовому виконанню через державну виконавчу службу. Постає запитання: виконувати чи утриматися від виконання? Адже як би виконавець не вчинив, він порушить судове рішення.

Така правова ситуація є наслідком конфлікту судових рішень, тобто рішень судових органів, які суперечать або виключають одне одного. Це може використовуватися юристами для нейтралізації невигідних судових рішень, створення потрібної преюдиції, затягування та унеможливлення виконання рішення, уникнення кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення.

На нашу думку, у разі виникнення такої ситуації державний виконавець повинен звертатися за роз'ясненням до суду або обох судів на підставі ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" і, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 38 цього Закону, зупиняти провадження.

6. Якщо заборона вчинення дій обмежує активну поведінку, то встановлення обов'язку вчинити певні дії має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вживаються заходи забезпечення позову.

При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті. Так, якщо предметом позову є виселення відповідача зі спірного житлового приміщення, то суд не може виселити відповідача з цього приміщення в порядку забезпечення позову, адже це було б вирішенням спору по суті і у разі відмови у цьому позові породило б новий спір - про вселення.

7. Заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання стосується не відповідача, а осіб, які, як правило, не є учасниками спору. Неможливість виконання рішення суду в майбутньому може бути зумовлена тим, що відповідач розтратить або знищить одержане.

8. Зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису, є спеціальним способом забезпечення, який застосовується лише у справах за позовами про визнання права власності або про виключення майна з опису.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 60 Закону "Про виконавче провадження").

9. Ще один спеціальний засіб забезпечення позову - зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" серед виконавчих документів, які можуть бути оскаржені в судовому порядку є:

- виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- судові накази;

- виконавчі написи нотаріусів;

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

- рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до п. 4-2 постанови N 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. "Про судову практику в справах про виключення майна з опису", прийнявши заяву про виключення майна з опису, суддя має зупинити виконання рішення, по якому звернено стягнення на майно. Якщо виконавче провадження знаходиться в іншому суді, необхідно повідомити цей суд про пред'явлення позову для зупинення виконавчого провадження.

На наш погляд, суд зобов'язаний застосовувати спеціальні заходи забезпечення позову в усіх випадках, коли про це надійшла відповідна заява від позивача.

10. Новим способом забезпечення є передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Цей спосіб може виявитися ефективним, коли особа, яка володіє спірною річчю, умисно затягує розгляд справи. Вигода для неї очевидна: до тих пір, поки рішення суду не набере сили, вона користується спірною річчю і її захищає презумпція правомірності володіння. Коли ж річ вилучать, то затягування втрачає сенс.

11. Коментована стаття передбачає, що судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, надаючи право суду визначити, які саме. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову одночасно або послідовно. Разом з тим, виходячи з принципу змагальності та вимог до змісту заяви про забезпечення позову, а також враховуючи те, що у зв'язку із забезпеченням позову виникає право на відшкодування завданої цим шкоди, вважаємо, що саме заявник повинен обґрунтувати, які саме заходи забезпечення позову слід застосувати суду, а суд не має права застосовувати інші заходи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Таким чином, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є спеціальним видом забезпечення позову.

12. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Так, арештовуючи грошові кошти на рахунку, суд повинен обмежуватися сумою, що не перевищує ціну заявленого позову та судових витрат.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

13. Застосування деяких видів забезпечення позову обмежується законом. Так, не допускається забезпечення позову шляхом:

а) накладення арешту на заробітну плату, соціальні виплати, допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями;

б) накладення арешту на предмети, що швидко псуються;

в) зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (додатково див. Закон України від 07.12.2000 р. "Про банки та банківську діяльність", Розділ V).

При розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.

Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.