Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 55 Цивільного процесуального кодексу України

1. Перекладач - це учасник процесу, який залучається судом для надання допомоги особі, яка не володіє державною мовою, на якій ведеться цивільне судочинство.

2. Участь перекладача обов'язкова в усіх випадках, коли особа не володіє українською мовою. Слід враховувати, що володіти мовою і розуміти мову - не тотожні явища. Значна частина населення України не володіє національною мовою, але її розуміє. Чи потрібний у таких випадках перекладач? На наш погляд, безумовно, потрібний. Таким чином, якщо одна з осіб, які беруть участь у справі (не тільки сторона), не володіє українською мовою, але розуміє її, а володіє, наприклад, російською, то до справи потрібно залучати перекладача.

Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України (справа про застосування української мови) від 14.12.99 р. роз'яснив: "українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом". З урахуванням такого тлумачення, суд не вправі вести процес на іноземній мові в жодному випадку.

3. Участь перекладача істотно ускладнює розгляд справи. По-перше, перекладача потрібно знайти. Зі змісту ст. 7 ЦПК не вбачається, хто саме це повинен робити - суд чи особа, яка потребує перекладача? З урахуванням ч. 2 ст. 55 нового ЦПК, за якою перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі, можна дійти висновку, що ініціатива в залученні до справи перекладача має надходити від особи, яка потребує перекладача. Від неї має надійти заява. Однак час, який дається для пошуку перекладача, законом не встановлено.

Як має діяти суд у випадку, коли сторона не подає заяви про допуск до справи перекладача, не відомо. Як би суд не вчинив, його дії можна оскаржити з тих причин, що порушено право особи користуватися рідною мовою.

Від "почесного обов'язку" пошуку перекладача взагалі можна відмовитися. Тоді перекладача може відшукати протилежна сторона, зацікавлена у вирішенні справи. Вона ж йому і заплатить. Якщо і протилежна сторона відмовляється шукати перекладача або йому платити, тоді це має зробити суд. Суд, як правило, звертається з клопотанням в державні органи, які мають штатних перекладачів, наприклад, в районну державну адміністрацію, з проханням забезпечити участь перекладача в процесі. Керівник відповідного державного органу зазвичай таке клопотання задовольняє та скеровує перекладача в розпорядження суду.

По-друге, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Факт вільного володіння іноземною мовою потребує доведення в суді. Єдиним допустимим доказом вільного володіння іноземною мовою є документ про відповідну освіту та кваліфікацію перекладача. Допуск до справи як перекладачів інших осіб, які відповідної кваліфікації не мають, може призвести до неправильного перекладу і порушення прав особи, яка не володіє мовою.

До матеріалів справи потрібно долучити диплом. В іншому випадку при оскарженні рішення можна буде покликатися на недостовірний переклад та некомпетентність перекладача.

По-третє, перекладач повинен погодитися на запропоновану оплату праці. Його послуги оплачуються з коштів суду за встановленими тарифами. Відповідно до п. 6 Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.96 р. N 710, перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:

- за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

- за усні переклади - від 3 до 5 відсотків (!) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

З урахуванням діючого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян 17,00 гривень, за 1 годину роботи перекладача суд може заплатити максимум 85 копійок. Добровільно на це ніхто з перекладачів не погодиться. Саме тому у більшості випадків перекладачі в суді - це особи, які не можуть відмовитися від виконання своїх обов'язків, оскільки направлені в розпорядження суду з основного місця роботи.

По-четверте, перекладач повинен бути присутній в кожному засіданні. Без нього суд не може розглядати справу по суті. Неявка перекладача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

По-п'яте, законодавець не регламентує часу, протягом якого перекладач повинен зробити письмовий переклад документів. Якщо у нього є можливість заробити більші гроші, судові документи будуть перекладатися в останню чергу.

Наведене свідчить, що проста, на перший погляд, формальність - залучення перекладача - може істотно вплинути на розгляд справи.

4. Якщо особі не забезпечено перекладача, буде порушено конституційний принцип судочинства, що є підставою для скасування рішення.

Особа може мати кілька перекладачів одночасно, а також замінювати перекладача.

Не може бути перекладачем особа, яка не володіє українською мовою. Тому не допускається так званий подвійний переклад, наприклад, з арабської на англійську, а потім з англійської на українську. З цих причин судовий розгляд в місцевостях, де не має перекладачів із рідкісних мов, може стати загалі неможливим.