Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Коментар:

До пункту "а". Земельний кадастр як системний звід відомостей про земельні ділянки в межах території України покликаний містити інформацію по усіх об'єктах (земельних ділянках). Повноту потрібно розглядати у двох розуміннях - як наявність відомостей про усі земельні ділянки в межах території України та як наявність усіх відомостей про кожну конкретну земельну ділянку.

Повнота відомостей державного земельного кадастру на сьогодні має опосередковуватись застосуванням новітніх інформаційних технологій обліку документів та відомостей, що в них вміщені. Дана робота має вестись на підставі постанови КМУ "Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру" від 02.12.97 N 1355, наказу Держкомзему "Про удосконалення ведення державного земельного кадастру в зв'язку з його автоматизацією" від 03.09.99 N 83 тощо.

До пункту "б". Використання єдиної системи просторових координат для ведення державного земельного кадастру забезпечується створенням та підтриманням єдиної системи просторових координат на території України. Для цієї мети створюється державна геодезична мережа.

Державна геодезична мережа - це "сукупність її пунктів, рівномірно розміщених на території країни і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані і за висотою протягом тривалого часу". Ця мережа "є носієм геодезичної системи координат і висот України" (п. 2 Основних положень створення Державної геодезичної мережі України, затв. постановою КМУ від 08.06.98 N 844).

"Складовими частинами мережі є планова і висотна геодезичні мережі, пункти яких повинні бути суміщені або мати між собою надійний геодезичний зв'язок" (п. 2 Основних положень створення Державної геодезичної мережі України, затв. постановою КМУ від 08.06.98 N 844). Така мережа створюється, зокрема, для встановлення єдиної геодезичної системи координат та висот на території країни, геодезичного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Питання застосування єдиної системи просторових координат на території України регулюється Законом України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", постановами КМ "Про Порядок охорони геодезичних пунктів" від 19.07.99 N 1284, "Деякі питання застосування геодезичної системи координат" від 22.09.2004 N 1259, "Про затвердження основних положень створення Державної геодезичної мережі України" від 08.06.98 N 844, наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМУ "Про затвердження Інструкції про типи центрів геодезичних пунктів" (ГКНТА-2.01,02-01-93) N 23 від 19.05.93 тощо.

Ідентифікація земельних ділянок, що забезпечувала б відсутність помилок, дублювань та максимальну інформативність, побудована на основі використання так званого кадастрового номера земельної ділянки. - див. Тимчасовий порядок присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затв. постановою КМУ від 18.08.2010 N 749. Згаданий документ визначає, що кадастровий номер земельної ділянки - це "індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки".

Структура кадастрового номера земельної ділянки є однорідною на всій території України і є ієрархічною. По території України для всіх без винятку об'єктів адміністративно-територіального устрою України земельним ділянкам присвоюється кадастровий номер, який має чотири рівні ієрархії. Позиційна структура кадастрового номера земельної ділянки має такий вигляд: КОАТУ:НКЗ:НКК:НЗД, де "КОАТУУ - десятизначний код згідно з Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-96, останніми двома цифрами якого є нулі; НКЗ - двозначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон у межах одного об'єкта адміністративно-територіального устрою становить 99); НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999); НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999)".

Визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці здійснюється територіальними органами Держземагентства відповідно до зазначеного Тимчасового порядку.

До пункту "в". Інформатизація та автоматизація ведення державного земельного кадастру в Україні передбачена постановою КМУ від 02.12.97 N 1355 "Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру", розпорядженням КМУ "Про проведення у Львівській області експерименту із створення єдиної інформаційної системи реєстрації земельних ділянок, об'єктів нерухомого майна та прав на них" від 09.08.2001 N 355-р та ін. актами.

На думку фахівців, одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичний характер (починаючи з радянських часів, актуалізація кадастрових даних підмінялася веденням статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами N 6-зем, 6а-зем, 2-зем), просторові характеристики обліковувалися з недостатньою точністю та ретельністю. У діючих автоматизованих кадастрових системах, впровадження яких спорадично почалося з 1990-х рр., кадастровий план, як правило, містить два базові інформаційні шари: (1) межі земельних ділянок (з характеристиками об'єктів нерухомості) та (2) межі земельних угідь. Вчені-землевпорядники пропонують доповнити ці дані відомостями про належність ділянки до певного природно-сільськогосподарського регіону, межі захисних, охоронних та інших зон із особливим режимом, межі ділянок, включених до екологічної мережі, перспективні напрямки розвитку територій.