Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.

2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

3. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Коментар:

До ч. 1. Коментовану частину слід розглядати в сукупності із ч. 5 ст. 22, ч. ч. 2 - 4 ст. 82 ЗКУ, якими істотно обмежено можливість набуття ЗСГП у власність іноземними та спільними підприємствами. Такі юридичні особи можуть набувати ЗСГП у порядку спадкування, проте протягом року зобов'язані їх відчужити (ч. 4 ст. 82 ЗКУ).

Разом із тим, на наш погляд, перераховані норми не забороняють змінювати цільове призначення належних іноземним та спільним підприємствам земель на сільськогосподарське, як не забороняють іноземним юридичним та фізичним особам, особами без громадянства придбавати частки, акції, паї у статутних капіталах українських підприємств, що мають ЗСГП на праві власності.

Право власності підприємств на ЗСГП за своєю природою є правом приватної власності (ст. 82 ЗКУ). Водночас варто пам'ятати, що деякі ЗСГП продовжують використовуватися сільськогосподарськими підприємствами на т. з. праві колективної власності, яка у чинному ЗКУ не згадується взагалі, але за даними Держземагентства України на 01.01.2009 в Україні у колективній власності формально перебувало 0,1 % території держави, що складає 76,9 тис. га115.

Ні Конституція України, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб'єктів (хоча й не згадують про колективну власність). Тому таке явище, як колективна власність на ЗСГП, продовжує в Україні існувати, хоча і є свого роду правовим атавізмом.

Правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р., а також ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", що є чинним і нині.

До ч. 2. Щодо набуття права на землю на підставі цивільно-правових угод див. главу 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ та коментар до неї.

Особливості внесення земельних ділянок до статутного капіталу сільськогосподарських кооперативів визначаються ст. ст. 20, 22, 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (зокрема, відповідно до імперативної норми ст. 25 Закону, у разі виходу особи з кооперативу земельна ділянка їй повертається в натурі (на місцевості)).

Істотною специфікою характеризується набуття права власності на землю сільськогосподарськими підприємствами у процесі реструктуризації підприємств кооперативного типу (насамперед, КСП). З цього приводу див. насамперед п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до п. п. 16, 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ, а також Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств в процесі реструктуризації існуючих господарств, схвалені науково-технічною радою Держкомзему 30.10.97.

До ч. 3. Засади використання ЗСГП сільськогосподарськими підприємствами визначаються насамперед низкою нормативних документів технічного характеру: ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств", СанПин N 5.02.12/н "Санітарні правила і норми розміщення, влаштування та експлуатації малих ферм для утримання тварин (худоби, птиці, звірів) у населених пунктах Української РСР", СНиП 2.05.11-83 "Внутрихозяйственные автомобильные дороги в колхозах, совхозах и других сельскохозяйственных предприятиях и организациях", Ветеринарно-санітарними правилами для боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин", затв. наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 14.01.2004 N 4, та ін.