Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку. До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

3. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

4. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Коментар:

До ч. 1. Ч. 1 ст. 52 ЗКУ передбачає можливість перебування земель рекреаційного призначення у будь-якій формі власності. Дану норму слід застосовувати із врахуванням того, що землі рекреаційного призначення можуть одночасно належать до інших категорій земель, для яких встановлені обмеження на передачу у комунальну або приватну власність: земель природно-заповідного фонду (див. коментар до ч. 1 ст. 45 ЗКУ), оздоровчого призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 49 ЗКУ), історико-культурного призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 54 ЗКУ), лісогосподарського призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 56 ЗКУ), водного фонду (див. коментар до ч. 1 ст. 59 ЗКУ).

До ч. 2. Коментована частина передбачає можливість безоплатного отримання земельних ділянок юридичними особами - дачними кооперативами. Аналогічне положення передбачене і щодо садівницьких товариств (ст. 35 ЗКУ). Стаття фактично закріплює обов'язок органів державної влади (місцевого самоврядування) передати земельну ділянку у власність при отриманні належним чином оформленого клопотання.

До земель загального користування дачного кооперативу (не варто плутати із землями загального користування в розумінні ч. 3 ст. 83 ЗКУ) відносяться "земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування", які не перебувають в індивідуальному користуванні (власності) членів кооперативу.

Клопотання має подаватись до органу, який вправі здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою (див. також ст. 122 та п. 12 розділу X ЗКУ). Процедури передачі земельних ділянок у власність на підставі коментованої норми ЗКУ не визначає. Відтак, вона може бути конкретизована на місцевому рівні локальними нормативними актами. За відсутності таких рішень, вважаємо можливим застосування за аналогією ст. 118 ЗКУ в частині безоплатної передачі земельних ділянок особам, в користуванні яких вони перебувають.

Цікаво, що коментована норма не встановлює обмежень щодо можливості одержання дачними кооперативами земельних ділянок як за площею, так і за титулами користування. З буквального тлумачення може вбачатись можливість отримання новоствореним дачним кооперативом земельної ділянки в оренду із подальшим безоплатним отриманням у власність. З іншого боку, на нашу думку, законодавець мав на меті дачні кооперативи, створені на момент доповнення кодексу даною нормою. На таке тлумачення вказує той факт, що окремої процедури передачі земельних ділянок в користування кооперативу кодекс не передбачив, натомість передбачив процедуру передачі у власність ділянок загального користування кооперативу, які вже перебувають в його користуванні.

До ч. 3. Безпосередньо із цільового призначення даної категорії земель випливає заборона діяльності, "що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель" (коментована частина, ч. 2 ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"), заборона зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Дана заборона має дуже загальний характер і потребує деталізації (див. коментар до ч. 3 коментованої статті).

Закон України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах" встановлено п'ятирічну заборону зміну цільового призначення ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту.

До ч. 4. Коментована частина у питанні визначення "порядку" (режиму) використання земель рекреаційного призначення відсилає до "закону". Спеціальний закон, що визначав би правовий режим таких земель, відсутній. Закон України "Про туризм" та "Про фізичну культуру і спорт" (що є "провідними" у регулюванні рекреаційних відносин) практично не містять положень земельно-правового характеру. Тож правовий режим земель рекреаційного призначення визначають розрізнені нормативно-правові акти.

Так, законодавство передбачає землевпорядні особливості встановлення меж та організації територій рекреаційного призначення - див. постанову КМУ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 N 1094.

Особливості планувально-просторової організації території під різними об'єктами стаціонарної рекреації, що передбачають будівництво будівель та споруд, регламентується будівельними нормами.

Законодавство встановлює особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком. Відповідно до п. 276.2 ст. 276 ПКУ, встановлені підвищені п'ятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за цільовим призначенням. З іншого боку, "вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів", розташовані на землях рекреаційного призначення, звільняються від сплати земельного податку (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ). Від сплати земельного податку також звільняються "підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України" (пп. 282.1.9 ст. 282 ПКУ).

Ст. 47 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" передбачає, що "заклади фізичної культури і спорту звільняються від сплати земельного податку відповідно до закону". Така конструкція ("відповідно до закону") не дозволяє використати наведений Закон як безпосередню підставу для звільнення від сплати податку. Фактично, йдеться про декларацію.

Щодо земель рекреаційного призначення діє особливий порядок зміни цільового призначення. Так, відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення земель рекреаційного призначення, що перебувають у постійному користуванні, для інших потреб здійснюється за рішенням КМУ.

При визначенні правового режиму земель рекреаційного призначення слід керуватися також положеннями законодавства про ті території у складі земель рекреаційного призначення, що входять до складу інших категорій земель.

Так, правовий режим земельних ділянок рекреаційного призначення у межах населених пунктів визначається головним чином різного роду нормативними документами у галузі будівництва (насамперед, ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень") та санітарними нормами (див., наприклад, розділ 6 "Вимоги до організації ландшафтно-рекреаційних територій" Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затв. наказом МОЗ України від 19.06.96 N 173), а на їх підставі - містобудівною документацією (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї).

Щодо правового режиму зелених насаджень населених пунктів див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї. Землі під насадженнями, що віднесені до лісів, відносяться також до земель лісогосподарського призначення (див. ст. 55 - 57 ЗКУ та коментар до ст. 55, 56, 57). Щодо правового режиму зелених зон як різновиду земель лісогосподарського призначення див. коментар до ст. 51 ЗКУ.

Ст. ст. 20 - 24, 32, 34, 36, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачають використання для рекреаційних потреб певних об'єктів природно-заповідного фонду, у т. ч. створення зон регульованої рекреації, рекреаційних зон тощо.

Певне відношення до використання земель рекреаційного призначення має також ст. 12 "Екскурсійне відвідування пам'яток" Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000.

Землі рекреаційного призначення можуть також належати до земель водного фонду. У цьому разі їх правовий режим визначається ст. ст. 58 - 64 ЗКУ (див. також коментар), відповідними положеннями ВКУ, іншими актами водного законодавства - у т. ч. і ГОСТ 17.1.5.02-80 "Охрана природы. Гидросфера. Гигиенические требования к зонам рекреации водных объектов", затв. постановою Держстандарту СРСР від 25.12.80 N 5976.