Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

3. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Коментар:

Право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені ч. 2 коментованої статті. Між тим, існуюче зараз право постійного користування інших суб'єктів, що виникло до набрання чинності ЗКУ від 25.10.2001, зберігається. Вимога щодо переоформлення такими суб'єктами права постійного користування на право власності або право оренди, встановлена п. 6 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ, визнана рішенням Конституційного Суду України неконституційною (Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005 від 22.09.2005). На наш погляд, можливе набуття права постійного користування суб'єктами, не передбаченими ст. 92 ЗКУ, також у випадку придбання будівлі або споруди у суб'єкта права постійного користування (ст. 120 ЗКУ).

Загальні засади діяльності громадських організацій інвалідів передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Щодо правового статусу релігійних організацій України див. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Суб'єктами права постійного користування можуть бути лише релігійні організації, що є юридичними особами (див. ст. 14 та ін. Закону).

За колом користувачів можуть існувати спеціальні обмеження - наприклад, відносно земельних ділянок водного фонду вони передбачені ст. ст. 59, 85 ВКУ (право надається "державним водогосподарським організаціям"); земель лісогосподарського призначення - ст. 17 Лісового кодексу України та ст. 57 ЗКУ (право може надаватися державним або комунальним лісогосподарським підприємствам та іншим державним або комунальним "підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи").

Щодо моменту виникнення права постійного користування земельними ділянками та його оформлення див. ст. ст. 125, 126 ЗКУ.

На думку деяких дослідників262, існування права постійного користування з обмеженим суб'єктним складом знаходиться у суперечності із обов'язками України щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Зокрема, з точки зору законодавства ЄС про конкуренцію (ст. 86.1 Угоди про заснування ЄС) надання права постійного користування може розглядатися як державна допомога. Така допомога допускається, але в обмежених випадках і для певної виправданої мети. В Україні ж надання земельних ділянок у постійне користування ніяк не прив'язується до певної мети - воно пов'язано виключно із організаційною формою суб'єкта.

З іншого боку, не можна не відзначити, що суб'єкти, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, поставлені у несприятливі умови при здійсненні господарської діяльності, не маючи можливості відчужувати земельні ділянки, залучати під них інвестиції тощо (див. коментар до ст. 82 ЗКУ). З огляду на це, слід оцінити існування такого специфічного права виключно негативно. Вважаємо, що від нього правовій системі України слід якнайскоріше відмовитися.