Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Коментар:

До ч. 1. Передбачені коментованою частиною права землекористувачів багато у чому збігаються із правами власників землі (див. ч. 1 ст. 90 ЗКУ та коментар до неї). Права орендарів додатково описані у ст. 25 Закону України "Про оренду землі".

До пункту "а". Можливість самостійного господарювання на землі може реалізовуватися лише шляхом використання земельної ділянки за цільовим призначенням (див. розділ II ЗКУ) із дотриманням обмежень та обтяжень прав на землю (див. гл. 16 - 18 ЗКУ), умов надання ділянки у користування.

До пункту "б". Коментоване положення щодо власності на посіви встановлює виняток із загального правила, передбаченого ст. 189 "Плоди і доходи" ЦКУ. Зокрема, згідно із ч. 2 зазначеної статті, "продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом". П. "б" ч. 1 ст. 95 ЗКУ якраз і встановлює такий виняток. Разом із тим, вважаємо, що коментовану норму слід тлумачити обмежено. Так, не мають права власності на посіви та насадження ті користувачі, обсягом прав яких не охоплюється вирощування насаджень та закладення посівів: суб'єкти, що проводять розвідувальні роботи (див. ст. 97 ЗКУ та коментар до неї), суб'єкти сервітутних прав (див. главу 16 ЗКУ) тощо.

До пункту "в". У коментованому пункті надзвичайно важливе значення мають слова "у встановленому порядку", оскільки у більшості випадків такий порядок є дозвільним. Дозвільний порядок поширюється на усі випадки т. з. спеціального природокористування (див., відповідно, главу 2 та інші положення Кодексу України про надра, ст. 67 та ін. Лісового кодексу України, ст. 48 та ін. ВКУ).

Без спеціального дозволу землекористувачі можуть здійснювати загальне природокористування (як, проте, і будь-які інші особи - див. ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"), а також (за певних умов) "видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб" (ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра). Згадані у коментованому пункті "загальнопоширені копалини і торф" якраз і є "корисними копалинами місцевого значення" (див. постанову КМУ від 12.12.94 N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення").

До пункту "г". Щодо права землекористувача на відшкодування заподіяних йому збитків, див. главу 24 "Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "ґ". Забудова земельної ділянки здійснюється "за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил" і допускається лише у випадках, коли вона узгоджується із цільовим призначенням земельної ділянки (ч. 3 ст. 375 ЦКУ) та "містобудівною документацієюи" (ч. 4 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") у дозвільному порядку. Правові засади отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки передбачені ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Окрім того, для забудови необхідна затв. у встановленому порядку проектна документація на будівництво, а також дозвіл на виконання будівельних робіт (ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Зразки дозвільних документів див. у коментарі до п. "д" ст. 90 ЗКУ.

Правові наслідки самочинного будівництва передбачені ст. 376 ЦКУ. За загальним правилом, "особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього" (ч. 2 статті), проте за певних умов "на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній" (ч. 5). У подібних справах певну складність являє собою визначення відповідача, оскільки по даній категорії справ не йдеться про порушення прав забудовника певним суб'єктом. На наш погляд, відповідачем має виступати орган, уповноважений законом надавати дозвіл на виконання будівельних робіт (ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Перелік прав, наведений у ч. 1 ст. 95, не виключає існування інших прав землекористувачів.

До ч. 2. Щодо відновлення порушених прав землекористувачів земельних ділянок див. розділ V "Гарантії прав на землю" ЗКУ та коментар до нього. Положення щодо захисту прав орендаря передбачені також у ст. ст. 27 та 28 Закону України "Про оренду землі".