1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на території інших держав.

2. Порядок відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав регулюється законодавством відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити про це Національний банк України не пізніш як у триденний строк. Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку, встановленому законом.

3. Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному капіталі якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України.

4. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у порядку, встановленому законодавством.

5. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.

Коментар:

1. Коментована стаття визначає принципові засади системи валютного регулювання діяльності господарюючих суб'єктів.

2. Кодекс скасовує дозвільний режим відкриття валютних рахунків у банківських установах за межами України і визначає, що умови і порядок відкриття грошових рахунків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у банківських установах в інших країнах визначається чинним законодавством цих країн. У випадку відкриття такого рахунка суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності у трьохденний термін повідомляє про цей факт НБУ. Зазначимо, що норми статті стосуються лише відкриття валютних рахунків у банківських установах і не регулюють відповідні правовідносини з небанківськими фінансовими установами. Також зауважимо, що аналіз ч. 2 ст. 1 Декрету КМ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дає підстави визнати, що термін "валютні рахунки", який використовується у коментованій статті, означає грошові рахунки у іноземній валюті та валюті України, а також рахунки в цінних паперах, які номіновані як у валюті України, так і в іноземній валюті.

3. Частина 3 коментованої статті, на нашу думку, містить термінологічну неточність, яка впливає на зміст цієї норми. Зрозуміло, що законодавець хотів встановити особливу процедуру відкриття вищезазначених рахунків для тих суб'єктів, корпоративні права щодо яких має держава Україна (при цьому кількісний обсяг таких прав не має значення - держава може володіти навіть часткою в розмірі сотої чи тисячної долі процента). Однак формулювання "у статутному фонді якого є частка державного майна", на нашу думку, значно розширює перелік суб'єктів, яким потрібна така згода. Можливо, законодавець мав на увазі лише тих суб'єктів, до статутних фондів яких передано державне майно лише на умовах користування, без передачі права власності на таке майно від держави до зазначеного суб'єкта.

4. Частини 4 і 5 коментованої статті носять бланкетний характер, надаючи податковим органам право регламентувати процес звітності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності про використання вищезазначених рахунків нормативними актами і визначаючи, що регламентація розрахунків в іноземній валюті здійснюється лише законами України. На сьогодні таким актом є Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".