Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Коментар:

1. Із змісту ч. 1 ст. 10 Закону "Про заставу" випливає, що страхування предмета застави за загальним правилом є правом, а не обов'язком сторін договору. Обов'язковість страхування предмета застави може бути передбачена як імперативною нормою закону, так і нормою, від якої сторони можуть відступити врегулювавши дане питання на свій розсуд. Відповідно до абзацу п'ятого ч. 1 ст. 45 Закону "Про заставу" заставодержатель зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, якщо інше не передбачено договором. Таким чином, сторони договору закладу мають право погодити в договорі умову про те, що страхування предмета закладу не здійснюється.

Якщо страхування предмета застави не є обов'язковим в силу закону, домовленість про це сторін договору є істотною умовою, яка обов'язково має бути визначена у тексті договору (підпункт 3 абзацу першого пункту 92 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

2. Відповідно до пункту 35 ч. 1 ст. 7 Закону "Про страхування" страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування відноситься до різновиду обов'язкового страхування. За Законом "Про іпотеку" страхування предмета іпотеки здійснюється іпотекодавцем, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. При укладенні наступного договору іпотеки щодо того ж самого предмета страхування не є обов'язковим (ч. 1 ст. 8 Закону). Необхідно мати на увазі, що при покладенні обов'язку по страхуванню предмета іпотеки на іпотекодержателя, витрати, понесені у зв'язку зі страхуванням, підлягають відшкодуванню іпотекодержателю за рахунок предмета іпотеки при зверненні стягнення на нього, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 3 ст. 7 Закону "Про іпотеку").

Договором іпотеки на іпотекодавця може бути покладений обов'язок здійснити страхування предмета іпотеки не лише від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, але й від інших ризиків.

У випадку переходу прав кредитора до нового іпотекодержателя, право вимоги до страховика зберігає силу (ч. 1 ст. 8 Закону "Про іпотеку").

3. Частина перша коментованої статті встановлює, що предмет іпотеки підлягає страхуванню на погоджену між сторонами суму. Спеціальні норми заставного (іпотечного) законодавства уточнюють дане правило. Із ч. 1 ст. 10 Закону "Про заставу" випливає, що при добровільному страхуванні предмет застави може бути застрахований на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість. Закони "Про іпотеку" (ч. 1 ст. 8), "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (абзац другий ч. 5 ст. 11) та "Про іпотечні облігації" (пункт 7 ч. 2 ст. 7) встановлюють, що предмет іпотеки має бути застрахований на його повну вартість.

4. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги заставодержателя до страховика. Це правило є загальним і стосується лише тих випадків, коли предмет застави був застрахований на користь заставодержателя. Якщо предмет застави застрахований на користь заставодавця (ч. 1 ст. 45 Закону "Про заставу"), цілком зрозуміло, що право вимоги до страховика належить останньому, а застава припиняється у зв'язку з втратою предмета застави (пункт 2 ч. 1 ст. 593 ЦК).

У разі настання страхового випадку щодо предмета іпотеки іпотекодержатель має переважне право на задоволення своєї вимоги за основним зобов'язанням із суми страхового відшкодування. Після задоволення вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, з суми страхового відшкодування будь-яке перевищення суми страхового відшкодування над розміром вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, підлягає розподілу між іпотекодержателями, що мають нижчий пріоритет, та іншими кредиторами боржника відповідно до пріоритету та розміру їх зареєстрованих прав чи вимог і іпотекодавцем в останню чергу (ч. 2 ст. 8 Закону "Про іпотеку").

При тлумаченні наведеної норми виникає питання про те, з якого моменту іпотекодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави, яким на даний час є право вимоги до страховика. Зокрема, якщо строк виконання основного зобов'язання ще не наступив, закон прямо не відповідає на питання про те, чи має право іпотекодержатель звернути стягнення на предмет іпотеки достроково, не чекаючи настання моменту вимоги за основним зобов'язанням. Слід відзначити, що ч. 2 ст. 592 ЦК не містить такої підстави для дострокового звернення заставодержателем стягнення на предмет застави, як загибель предмета застави. Втрата предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, є для нього підставою вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання боржником в свою чергу породжує право кредитора-іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, при настанні страхового випадку іпотекодержатель має спочатку звернутися до іпотекодавця з вимогою про дострокове і повне виконання зобов'язання, забезпечене іпотекою, і лише у разі його невиконання або неналежного виконання останнім він набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Сторони іпотечного договору можуть домовитись про те, що суми страхового відшкодування спрямовуються на відновлення предмета іпотеки (ч. 3 ст. 8 Закону "Про іпотеку"). Очевидно, що в такому випадку до іпотечного договору вносяться зміни і доповнення, викликані заміною предмета іпотеки (ст. 579 ЦК), а підстав для дострокового виконання основного зобов'язання і звернення стягнення іпотекодержатель не набуває.