268.1. Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

268.2. Платники збору

268.2.1. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

268.2.2. Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;

е) діти віком до 18 років;

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

268.3. Ставка збору

268.3.1. Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 цієї статті.

268.4. База справляння збору

268.4.1. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті, за вирахуванням податку на додану вартість.

268.4.2. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

268.5. Податкові агенти

268.5.1. Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

268.6. Особливості справляння збору

268.6.1. Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

268.7. Порядок сплати збору

268.7.1. Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням податкових агентів.

268.7.2. Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов'язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

268.7.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Коментар:

Відповідно до статті 10 ПКУ одним із видів місцевих податків є туристичний збір.

Туристичний збір є факультативним (необов'язковим) місцевим збором. Тобто, встановлення туристичного збору є правом, а не обов'язком сільських, селищних, міських рад. Згідно із п. 10.4 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення туристичного збору.

Повноваження місцевих рад щодо встановлення місцевих податків закріплені у статті 12 ПКУ. Згідно з п. 12.3 зазначеної статті сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належить, зокрема, визначення переліку податкових агентів згідно із коментованою статтею, а також до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення туристичного збору, зміну розміру ставки, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Відповідно, сільські, селищні, міські ради у рішенні про встановлення туристичного збору мають визначити такі елементи: платники збору; податкові агенти; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку; податкові пільги та порядок їх застосування (факультативний елемент).

Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів. Це означає, що рішення про встановлення туристичного збору, як і будь-якого іншого місцевого збору, у разі прийняття рішення про надання пільг, мають бути встановлені загальні умови, за яких такі пільги можуть надаватись.

Копія прийнятого рішення про встановлення туристичного збору надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники туристичного збору.

Рішення про встановлення туристичного збору офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваного туристичного збору або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідного рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення туристичного збору є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами.

Згідно з коментованою статтею платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

При цьому платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров'я України;

е) діти віком до 18 років;

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

З приводу категорій платників туристичного збору та осіб, які не можуть бути платниками, Державною податковою адміністрацією України надано роз'яснення у листі N 12291/7/15-0717 від 29.04.2011 р. "Про туристичний збір".

Так, відповідно до статті 1 розділу I Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 N 959-XII постійне місце проживання - це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Статтею 759 параграфа 1 глави 58 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Пунктом 1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (із змінами та доповненнями), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, встановлено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16 листопада 2007 року N 612 затверджено Порядок обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (далі - Порядок), та затверджено додатком 1 до пункту 1.1 Порядку форму та зміст такого посвідчення.

Статтею 4 розділу II Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551) визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна (стаття 18 Закону N 3551). Зразки посвідчення, що видаються ветеранам війни, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року N 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів".

Статтею 9 розділу II Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зі змінами та доповненнями) визначено осіб - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - це громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановленого зразка, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року N 51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зі змінами та доповненнями).

Путівка - це грошовий документ, який гарантує його власнику отримання послуг у санаторно-курортних закладах, пансіонатах, які реалізували цю путівку. Форму путівки затверджено постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25 лютого 2009 року N 16.

Курсовка - це грошовий документ, який гарантує його власнику амбулаторно-курортне лікування безпосередньо на курорті, є різновидністю путівок, які дають право на проходження амбулаторно-курсового лікування і лікувальне харчування.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року N 385 "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" санаторії віднесено до переліку видів санаторно-курортних закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року N 805 затверджено Загальне положення про санаторно-курортний заклад, в якому пунктом 1 визначено, що санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

Листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 листопада 2009 року N 14264 визначено, що пансіонати віднесені до інших суб'єктів господарської діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (або проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг.

Отже, постійне місце проживання може бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред'явника, дає право на в'їзд або виїзд з держави і визнаний Україною. А проживання на умовах договору найму - договором найму (оренди) житла.

Перебування особи у відрядженні підтверджується наказом або розпорядженням підприємства про направлення працівника у відрядження.

Особи, які належать до категорії інвалідів, дітей-інвалідів, ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджують свій статус відповідним посвідченням, а особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), - документом, що засвідчує таку особу.

Наявність путівки або курсівки є підставою для надання пільги по сплаті збору.

З метою підтвердження правомірності надання пільги податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії (путівки або курсовки можуть бути оригіналом).

Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками збору.

Коментованою статтею передбачено, що ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 цієї статті. Тобто, конкретний розмір ставки туристичного розміру встановлює відповідна місцева рада у своєму рішенні.

Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті, за вирахуванням податку на додану вартість.

При цьому до вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

У рішенні відповідної місцевої ради про встановлення туристичного збору мають бути визначені податкові агенти.

Коментованою статтею передбачено, що податковими агентами можуть бути:

а) адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

б) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичні особи або фізичні особи - підприємці, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Відповідно до статті 18 ПКУ податковим агентом визнається особа, на яку ПКУ покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені ПКУ для платників податків.

Згідно зі статтею 16 ПКУ платники податків зобов'язані стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

Особливістю справляння збору є те, що податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов'язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

Базовий податковий (звітний) період для туристичного збору дорівнює календарному кварталу.

Відповідно, податкова декларація туристичного збору подається до державної податкової служби протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (п. 49.18.2 ст. 49 ПКУ).

Форма податкової декларації туристичного збору затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. N 1014.

Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації туристичного збору (п. 57.1 ст. 57 ПКУ).

Туристичний збір зараховується до відповідного місцевого бюджету.