Бюджетний кодекс України (БК України). Науково-практичний коментар.

1. Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України;

3) третя група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

2. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст.

3. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

4. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

5. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Коментар:

Бюджетна система України будується, зокрема, на принципі справедливості і неупередженості, за яким розподіл суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами має проводитися справедливо та неупередженого (див. коментар до ст. 7 БК України). Справедливість розподілу суспільного багатства, в свою чергу, вимагає прозорості при проведенні чіткого розмежування видатків між: 1) Державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування; 2) між бюджетами органів місцевого самоврядування обласного, районного, міського, селищного та сільського рівня; 3) між бюджетами органів місцевого самоврядування одного рівня.

Розмежування видатків між бюджетами може бути чітким і систематичним, якщо воно проводиться на основі єдиних принципів та вірно обраних критеріїв щодо визначення доцільності віднесення тих чи інших видатків до певного бюджету. При цьому обрані принципи та критерії мають застосовуватись до всіх видів видатків при вирішенні питання щодо віднесення їх до того чи іншого бюджету.

Одним із основних принципів та критеріїв розмежування видатків є принцип субсидіарності, який також покладено в основу побудови бюджетної системи України. Згідно з цим принципом, надавачі будь-яких гарантованих послуг мають бути максимально наближеними до безпосереднього споживача цих послуг, якщо це не знижує ефективності управління такими видатками і не веде до необґрунтованого збільшення вартості надання таких послуг. Отже, при віднесенні повноважень щодо надання гарантованих послуг населенню та відповідних видатків до того чи іншого бюджету необхідно враховувати не лише принцип субсидіарності, але й ефективність використання наявних коштів.

Ще одним критерієм віднесення видатків до певного бюджету є критерій повноти надання гарантованої соціальної послуги. Якщо певна гарантована послуга може бути надана органами місцевого самоврядування як міста, так і району, то необхідно віддати повноваження на надання такої послуги тим органам, які можуть надавати її самостійно у найбільш повному обсязі, і, відповідно, віднести до бюджету цього органу видатки на її фінансування.

Найближчими до споживачів гарантованих послуг є органи місцевого самоврядування, які створені територіальними громадами села (об'єднання сіл), селища та міста. Тому видатки на виконання послуг, що вимагають максимального наближення до безпосередніх споживачів, а також видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове їх надання, визначені як видатки першої групи: їх віднесено до бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ та міст.

Але органи місцевого самоврядування сіл, їх об'єднань, селищ та міст зазвичай мають досить неоднакові можливості щодо надання соціальних послуг населенню. Це пояснюється певними об'єктивними та суб'єктивними причинами. Об'єктивними причинами є: неоднакова кількість населення, яке проживає на території різних адміністративно-територіальних одиниць; демографічні, економічні та інші відмінності адміністративно-територіальних одиниць тощо. До суб'єктивних причин відносять, зокрема: наявність достатньої кількості кваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити надання відповідних послуг; наявність необхідних технічних засобів, приміщень тощо. Тому основні соціальні послуги, які є гарантованими державою для всіх громадян України незалежно від місця їх постійного проживання і потребують певного рівномірного розподілу між усіма громадянами України, найбільш ефективно надаються органами місцевого самоврядування районів, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення. Отже, здійснення відповідних видатків віднесено до бюджетів цих органів місцевого самоврядування.

Існують також види соціальних послуг, які гарантовані державою та орієнтовані тільки на певні категорії громадян, і потреба в яких є неоднаковою у різних територіальних громад. Але держава надає однакові гарантії громадянам усіх регіонів країни на отримання таких послуг. Такі послуги найбільш ефективно надаються органами місцевого самоврядування областей та органами влади Автономної Республіки Крим. Тому здійснення видатків на такі гарантовані послуги, а так само і на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які їх забезпечують, віднесено до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Відповідно до статті 133 Конституції України, міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України (Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 133 Конституції див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003). У зв'язку з існуванням особливостей юридичного статусу цих міст, з їх бюджетів здійснюються видатки всіх трьох видів.