Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Коментар:

1. Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільної діяльності, він покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях.

Сутність економічних відносин, які виникають у процесі перевезення вантажів, полягає в тому, що вони є продовженням процесу виробництва. Транспорт, як самостійна галузь народного господарства України, не може існувати поза виробництвом, він виконує функцію переміщення результатів виробництва - продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання. Сьогодні основу функціонування транспортного комплексу України становлять ринкові відносини, найважливішими елементами яких є демонополізація, цивілізована конкуренція, рівність структур усіх форм власності та розширення сфери застосування приватного капіталу.

Перевезення вантажів є одним із видів господарської діяльності, яка здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відносин, які організують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо.

До суб'єктів господарювання, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, належать сторони договору перевезення вантажу: перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі-вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Так, наприклад, на залізничному транспорті перевізниками вантажів є залізниці. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.96 р. залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Сьогодні в Україні функціонує шість залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна.

Залізничний вантажний перевізник повинен мати ліцензію на здійснення вантажних перевезень та сертифікат відповідності згідно з ДСТУ 2296 або свідоцтво про визнання закордонного сертифіката. Сертифікаційна діяльність на залізничному транспорті є обов'язковою частиною процедури обгрунтування можливості здійснення суб'єктами господарювання перевезення вантажів та забезпечується в порядку, передбаченому Положенням про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 01.06.98 р. N 207. Згідно з п. 8 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 р. N 457, перевезення вантажів провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, у тому числі розташованим за межами України.

Перевізниками вантажів морським та внутрішнім транспортом за часів СРСР були державні пароплавства. Сьогодні перевізниками можуть бути не лише пароплавства, а й інші суб'єкти господарювання, що отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку.

Правий стан перевізника може характеризувати його особливий статус - статус національного перевізника. Набуття статусу національного перевізника підприємствами морського і річкового транспорту передбачене наказом Міністерства транспорту України N 584 від 04.09.2001 р. "Про затвердження Порядку проведення конкурсу щодо надання судноплавним компаніям статусу національного перевізника". Умови проведення конкурсу на право отримання статусу національного повітряного перевізника встановлені Положенням про проведення конкурсу на право отримання статусу національного повітряного перевізника, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 20.03.97 р. N 98.

Правовий статус вантажовідправника характеризується такими ознаками: по-перше, вантажовідправник вступає в договір перевезення вантажу від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань вантажовідправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-третє, вантажовідправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення правовідносин між вантажовідправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Вантажовідправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або на інших законних підставах.

Вантажовідправник є стороною договору перевезення вантажу, його функціональне призначення полягає в тому, що він зобов'язаний ввірити перевізнику вантаж для перевезення.

Таким чином, вантажовідправником є такий суб'єкт господарювання, який вступає у договір перевезення вантажу від свого імені, зобов'язується надати перевізнику для перевезення вантаж разом з перевізними документами, де він значиться як такий.

Поряд з перевізником та вантажовідправником суб'єктом відносин з перевезення вантажу є вантажоодержувач-особа, уповноважена на одержання вантажу.

У юридичній літературі склалися три наукові позиції з питання правового статусу вантажоодержувача: одержувач як третя особа, на користь якої укладено договір перевезення вантажу; одержувач разом з відправником є однією стороною в договорі перевезення вантажу; одержувач є самостійною стороною в договорі перевезення вантажу.

На нашу думку, заслуговує уваги позиція вчених, які розглядають вантажоодержувача як самостійну сторону в договорі перевезення, оскільки: вантажоодержувач має права й обов'язки, відмінні від прав і обов'язків вантажовідправника та перевізника; від свого імені несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків; зазначається як такий у транспортних документах (коносамент, накладна), хоча не завжди бере участь в укладенні договору перевезення.

3. Господарський кодекс України визначає основи правового регулювання господарської діяльності щодо перевезення вантажів усіма видами транспорту, що становлять Єдину транспортну систему України.

Закон України "Про транспорт" від 10.11.94 р. визначає склад залізничного, автомобільного, річкового, авіаційного, морського транспорту та інших видів транспорту (транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями різних форма власності).

Зокрема, Законом України "Про трубопровідний транспорт" від 15.05.96 р. визначено систему трубопровідного транспорту: магістральний і промисловий трубопровідний транспорт.

Створення організаційно-правових основ комерціалізації космічних послуг і технологій з прийняттям Закону України "Про Загальнодержавну (Національну) космічну програму України на 2003 - 2007 роки" від 24.10.2002 р. легалізувало потреби суспільства у наданні комерційних космічних послуг і технологій.

4. Транспортне експедитування є видом господарської діяльності, що спрямована на організацію процесу перевезення вантажів. Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортна експедиція, як вид господарської діяльності, не може розглядатися окремо від перевезення. Це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо). І саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, у визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

5. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення вантажних перевезень, становить законодавство про вантажні перевезення, яке за предметом правового регулювання належить до такого інституту господарського законодавства, як транспортне законодавство.

Відповідно до критерію систематизації законодавства про вантажні перевезення за предметом правового регулювання можна визначити загальне і спеціальне законодавство про вантажні перевезення.

До складу загального законодавства про вантажні перевезення входять нормативно-правові акти, які регулюють діяльність усіх суб'єктів господарювання, у тому числі таких, що здійснюють перевезення вантажів (наприклад, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про транспорт" тощо).

До складу спеціального законодавства про вантажні перевезення входять нормативно-правові акти, які не суперечать загальним актам і водночас уточнюють, доповнюють або конкретизують їх щодо вантажних перевезень (наприклад, Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства України, Статут залізниць тощо). За своєю правовою сутністю це - комплексно-кодифіковані нормативні акти.

Особливі умови перевезення небезпечних вантажів врегульовано Законом України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 06.04.2000 р., який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. У Законі визначено основні напрями державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів, права та обов'язки сторін договору щодо її перевезення.

6. Законодавство України, що регулює відносини учасників процесу перевезення пасажирів та їх багажу, становлять норми Цивільного кодексу України, а також інші нормативно-правові акти залежно від виду транспорту, яким має бути здійснено таке перевезення.

Залізничні перевезення пасажирів регламентовано Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 р. N 297; постановою Кабінету Міністрів України "Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом" N 252 від 19.03.97 р., постановою Кабінету Міністрів України "Про Правила поведінки громадян на залізничному транспорті" N 903 від 10.11.95 р.; іншими нормативно-правовими актами. На морському транспорті пасажирські перевезення виконуються відповідно до ст. ст. 184 - 194 КТМУ, Правил перевезення пасажирів, ручної поклажі і багажу і надання послуг на судах і в портах Міністерства морського флота СРСР, затверджених Міністерством морського флоту СРСР 01.06.87 р. (РД 31.16.02-87) та інших нормативно-правових актів. На внутрішньому водному транспорті питання пасажирських перевезень врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР 15.10.55 р. N 1801. Повітряні перевезення пасажирів регулюються Повітряним кодексом України; Правилами виконання чартерних рейсів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 18.05.2001 р. N 297; іншим законодавством. Перевезення пасажирів автомобільним транспортом регламентовано Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. N 176, та іншими нормативно-правовими актами.