Господарський кодекс України (ГК України). Науково-практичний коментар.

1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Коментар:

Норми інституту страхування не можуть існувати поза оболонкою правової норми, тобто поза джерелом права. Одним із найбільш поширених джерел права у сфері страхування є нормативно-правовий акт. Сукупність нормативних правових актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин в галузі страхової діяльності, являє собою страхове законодавство.

Страхове законодавство є комплексним. В основу його формування повинен бути покладений такий критерій, як сфера страхової діяльності.

Комплексний характер носить і більшість нормативних правових актів, що входять до складу страхового законодавства. Саме на стику публічного і приватного права відбувається його формування. Розробка і видання комплексних актів продиктовані головним чином єдністю мети регульованих відносин.

Страхове законодавство України утворює єдину систему нормативних правових актів різної юридичної чинності.

За своєю юридичною силою всі нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Окремо теорія права поділяє закони на звичайні та конституційні. До останніх у першу чергу належать Конституція України та закони, що згадуються в ній.

Конституція України 1996 р. перш за все визначила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова діяльність. Так, зокрема, ст. 92 визначила, що засади створення та функціонування фінансового ринку встановлюються виключно законами України, забезпечувати впровадження яких має Кабінет Міністрів України.

За обсягом та за об'єктом регулювання закони поділяються на загальні та спеціальні.

У страховому законодавстві загальними слід визнати Закон України "Про господарські товариства"30, Цивільний кодекс України31, Господарський кодекс України та інші закони, що розкривають загальні засади функціонування суб'єктів ринку страхування та визначення їх правового становища, а також укладення й виконання договорів страхування.

Спеціальним законом, що безпосередньо формулює умови страхування, умови здійснення страхової діяльності, є Закон України "Про страхування" від 07.03.96 р.32

Окрім Закону України "Про страхування" до джерел правового регулювання страхової діяльності слід віднести ряд законодавчих актів, що визначають обов'язкове страхування. Тут можна назвати Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 20); Закон України "Про захист прав споживачів" (ст. 10); Закон України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" (ст. 25); Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (ст. 15, 16); Закон України "Про ветеринарну медицину" (ст. 17, 22); Основи законодавства України про охорону здоров'я (ст. 77) та ряд інших. Окрім того, ряд кодексів: Митний кодекс України, Повітряний кодекс України, Водний кодекс України та ін.

Спеціальним нормативним актом, що здійснює правове регулювання страхування, є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 р.33 Цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Окрім того, спеціальними законами у цій сфері є Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. N 2664-III, який визначає особливості діяльності страховиків, а також ряд законів, що встановлюють обов'язковість страхування певних об'єктів. Зокрема, Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 р. N 2245-III, Закон України "Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення" від 23.12.2004 р. N 2288-IV, ст. 15 якого вказує на те, що вибухові роботи проводяться за умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання - виконавця цих робіт за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення цих робіт, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Окрім законів страхова діяльність врегульовується рядом підзаконних нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-праві акти, що врегульовують страхову діяльність, розміщуються у певній ієрархії, починаючи від актів вищих представницьких органів, Президента, Уряду та закінчуючи актами місцевих органів влади й управління.

У системі підзаконних нормативно-правових актів особливе місце займають укази та розпорядження Президента, причому перші, як правило, містять матеріальні норми, тоді як другі можна віднести до процесуальних актів. У сфері страхування можна виділити Указ Президента України "Про зміну у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.99 р. N 1573, яким ліквідовано Укрстрахнагляд.

Наступне місце в ієрархії підзаконних нормативних актів займають акти уряду. Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ), що регулюють страхову діяльність, включають досить значний масив законодавства.

Окремими постановами визначається порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації страхових компаній. Наприклад, Положення про порядок впровадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою КМУ від 18.12.96 р. N 1523; Тимчасове положення про товариства взаємного страхування, затверджене постановою КМУ від 01.02.97 р. N 132, воно визначило особливості діяльності саме такого виду страховиків.

З метою забезпечення платоспроможності страховиків КМУ прийняв постанову від 04.02.2004 р., якою затвердив Порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика/перестраховика.

Нормативні акти міністерств і відомств та державних комітетів відносяться до відомчих підзаконних нормативно-правових актів, забезпечують спеціальні виконавчі, контролюючі, розпорядчі функції даних органів центральної виконавчої влади. Прийняті ними інструкції, положення, накази, методики підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України. Після реєстрації ці документи стають джерелом страхового права.

Окреме місце в системі правового регулювання страхової діяльності займають нормативні акти колишнього Мінфіну СРСР, які регламентують діяльність страховиків, заснованих на базі колишніх Держстраху та Укрдержстраху, проте які поступово втрачають чинність з прийняттям відповідних актів Мінфіну України.

У страхових організаціях приймаються локальні акти. До локальних актів належать: статут (положення) страхової організації, як організаційна основа її діяльності, а також Правила (умови) страхування та договір страхування (страхове свідоцтво).

Окрім нормативних актів джерелом страхового права є звичай ділового обороту. В якості таких звичаїв можуть виступати зразкові умови договору у випадках, коли в договорі немає відсилання до цих умов. Зразкові умови можуть бути викладені у формі зразкового договору або іншого документа.

Договір страхування завершує правову регламентацію відносин сторін у страхуванні. В теорії права договір здебільшого розглядається як підстава для виникнення правовідносин, тобто як юридичний факт. Разом з тим індивідуальний договір є актом, що породжує індивідуальні правові приписи.

Саме таке регулювання має місце в особистому страхуванні. Цивільне законодавство передбачає лише загальні принципи і межі здійснення страхової діяльності, відносячи конкретизацію їх відносин на розсуд сторін (ст. 5 Закону України "Про страхування").

Особливе місце в системі джерел правового регулювання страхової діяльності займають джерела міжнародного характеру. У ст. 9 Конституції України прямо передбачено, що "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". Тим самим відкривається можливість прямої дії та застосування норм міжнародного права учасниками страхових правовідносин. Аналогічне положення міститься у ст. 46 Закону України "Про страхування", яка проте обмежує його дію територією України.

Серед таких міжнародних актів можна назвати Угоду між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про медичне страхування громадян Російської Федерації, які тимчасово перебувають в Україні, і громадян України, які тимчасово перебувають в Російській Федерації, від 28.10.99 р.

Особливе місце займають Директиви ЄС, які хоч і не є джерелом права у вузькому розумінні, проте на їх основі приймаються акти України. Зокрема, це Директива 2000/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та про внесення змін і доповнень до Директив Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС (четверта Директива страхування відповідальності) від 16.05.2000 р.; Директива 2001/17/ЄС Європейського Парламенту та Ради про реорганізацію та ліквідацію страхових підприємств від 19.03.2001 р.