Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів -

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Коментар:

1. Конституція України гарантує, що всі люди є рівними у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження.

2. Основним безпосереднім об'єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Його додатковим обов'язковим об'єктом у різних формах цього злочину є життя, здоров'я, воля, честь і гідність особи, права і свободи людини і громадянина.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб, - як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найнебезпечніших сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд - обмеження прав громадян за расовою ознакою.

Національна група (нація) - це така, що історично склалася, стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмітні особливості побуту, культури і духовності.

Етнічна група (етнос) - така, що історична склалася, стійка соціальна група людей, для якої характерні єдність культури і духовності, особливості побуту, звичаїв (плем'я, народність, народ). Для неї можуть не бути характерними ознаки, що є визначальними для національної групи (наприклад, євреї тривалий час не мали спільної території, не були пов'язані між собою економічно, багато із них не володіли своєю мовою).

Расова група (раса) - така, що історично склалася, група людства, об'єднана спільністю фізичних ознак, що наслідуються (колір шкіри, волосся та очей, форма черепа, зріст тощо), обумовлених спільністю походження і початкового розселення.

Релігійна (конфесійна) група - група людей, для якої спільною є сукупність духовних уявлень про надприродні (для даного рівня розвитку науки) сили та істоти, яким ця група поклоняється.

Вчинення діянь, зовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в Україні у зв'язку з тим, що їхня діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві і тому не має перебувати під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, "Біле братство" або "Аум синрике"), не створює злочину, передбаченого ст. 442.

4. З об'єктивної сторони злочин проявляється у таких формах:

1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи;

2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;

3) створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення;

4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;

5) насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу (ч. 1 ст. 442);

6) публічні заклики до вчинення перелічених дій;

7) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій;

8) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій (ч. 2 ст. 442).

Про поняття позбавлення життя і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до статей 115 і 121. Наслідки у вигляді смерті та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень охоплюються ч. 1 ст. 442 і не потребують додаткової кваліфікації.

Створення для певної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, передбачає, наприклад, економічну блокаду групи та позбавлення її реальної можливості забезпечувати для себе достатнє харчування і медичне забезпечення, заборону існування групи за межами невеликої території резервації чи гетто, експропріацію землі, що належить групі або її членам, примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання, насильницьке переселення (депортацію) в місцевість, несприятливу для проживання людей взагалі або для представників даної групи зокрема, штучне створення складних екологічних умов, поширення епідемій тощо. Найбільш яскравими проявами геноциду у цій формі в історії України були масова депортація населення у віддалені регіони СРСР у 1929 - 1931 рр. і голодомор 1932 - 1933 рр. (зокрема, внаслідок цих діянь кількість українців, що проживали в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XX ст., до нашого часу зросла приблизно на 9 %, тоді як кількість поляків на території Польщі за такий самий термін - майже на 250 %).

Скорочення дітонародження чи запобігання йому може відбуватися шляхом застосування методів генної інженерії, примусової стерилізації, насильницької контрацепції, примушування жінок до вчинення аборту, незаконного позбавлення волі чоловіків групи або створення умов для окремого проживання чоловіків та жінок, заборони шлюбів між членами однієї расової, етнічної чи національної групи тощо. Способом запобігання дітонародженню є і кастрація, яка водночас розглядається як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу передбачає передачу їх із однієї національної в іншу національну, із однієї етнічної в іншу етнічну, із однієї расової в іншу расову, із однієї релігійної в іншу релігійну групу. Метою цієї передачі зазвичай є стирання із пам'яті дитини інформації, що ідентифікує її у власному уявленні як члена певної групи з подальшим біологічним розчиненням її нащадків серед представників іншої групи.

Про поняття публічні заклики, виготовлення матеріалів, розповсюдження матеріалів див. коментар, відповідно, до статей 109 і 295.

Прояви етноциду - національно-культурного (духовного) геноциду - пропаганда расової, національної, етнічної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження культурних цінностей якої-небудь групи, організоване асимілювання національних меншин, спрямоване на поступове зменшення корінного населення, діяння, спрямовані на знищення мови, національної самосвідомості, та інші подібні діяння кваліфікуються за ст. 161 як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

5. Суб'єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом. Так само не має значення, чи належать суб'єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.

Особа, яка у віці від 14 до 16 років вчинила геноцид у формі позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи або заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, несе відповідальність за статтями 115 або 121.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Спеціальною ознакою геноциду у перших його п'яти формах є мета - повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Тому дискримінаційні дії, що позбавляють представників певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи - право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров'я, на освіту, на користування рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, - але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161.

Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження.

Для таких форм злочину, як публічні заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов'язковою ознакою складу.

7. Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

* * * 

Конституція України (статті 21 і 24).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. Підписана УРСР 29 серпня 1956 р.

Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. Ратифікована УРСР 22 липня 1954 р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством, від 21 березня 1949 р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958 р.

Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. Ратифікована УРСР 21 січня 1969 р.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована УРСР 25 березня 1969 р. (ст. 1).

Конвенція про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього від 30 листопада 1973 р. Ратифікована УРСР 15 жовтня 1975 р.

Принципи міжнародного співробітництва стосовно знаходження, арешту, видачі і покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства, від 3 грудня 1973 р.

Декларація Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987 р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 26 листопада 1987 р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп'ютерні системи. Ратифікований Україною (із застереженням) 21 липня 2006 р.

Принципи ефективного попередження та розслідування незаконних, свавільних і сумарних страт від 24 травня 1989 р.

Віденська декларація Ради Європи від 9 жовтня 1993 р.

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 18 квітня 1995 р.