Кримінальний кодекс України (KК України). Науково-практичний коментар.

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами, безпека держави у політичній сфері, а обов'язковим додатковим об'єктом - життя особи.

2. Потерпілим від злочину може бути представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Згідно з Конвенцією про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, до осіб, які мають міжнародний захист, належать: 1) глава держави, у т. ч. кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави відповідно до конституції відповідної держави, глава уряду, міністр закордонних справ, які перебувають у іноземній державі, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують; 2) будь-який представник або посадова особа іншої держави, будь-яка посадова особа чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який під час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення або його транспортних засобів було вчинено злочин, та в місці вчинення такого злочину має право відповідно до міжнародного законодавства на спеціальний захист від будь-якого посягання на його особистість, волю і гідність, а так само члени його сім'ї, що проживають разом з ним.

До представників іноземної держави в контексті ст. 443 слід, зокрема, відносити глав дипломатичних представництв (послів, посланників, нунціїв, акредитованих при Президентові України, або повірених у справах, акредитованих при Міністрові закордонних справ України), глав консульських установ, прийнятих як таких Урядом України в особі Міністерства закордонних справ України (генеральних консулів, консулів, віце-консулів і консульських агентів), глав іноземних держав, глав парламентів та урядів, осіб, включених до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх членів, та які перебувають на території України для участі у міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями.

Представником іноземної держави може бути, наприклад, і член сім'ї глави іноземної держави, який самостійно прибув в Україну, якщо він уповноважений від імені своєї держави посприяти розвиткові культурних зв'язків, передати гуманітарну допомогу тощо.

Представником іноземної держави треба визнавати і її главу, який прямує транзитом через територію України або перебуває на її території навіть з неофіційним візитом, оскільки, по-перше, глава іноземної держави, якщо він є легітимним, постійно уповноважений діяти від її імені та виражати її інтереси і, по-друге, сам факт такого транзитного проїзду чи неофіційного візиту, як правило, має політичне забарвлення і відображає певні інтереси відповідної держави.

Міжнародній практиці відомі випадки, коли посягання на життя осіб, які перебували на території іншої держави не з офіційними візитами, а як приватні особи, спричиняло значні міжнародні ускладнення. Проте поширення статусу представника іноземної держави на всіх іноземних громадян, у т. ч. на радників, військових аташе, інших членів персоналу дипломатичних представництв, усіх працівників консульських установ, торговельних представництв тощо, є помилковим.

Оскільки у диспозиції ст. 443 не уточнюється, чи йдеться про представника тільки тієї іноземної держави, з якою Україна підтримує дипломатичні зв'язки та яка гарантує взаємність, треба розуміти, що потерпілим у злочині, передбаченому цією статтею, може бути відповідний представник будь-якої іноземної держави. "Принцип взаємності" в даному випадку не діє. Проте до представника іноземної держави за змістом ст. 443 треба відносити тільки представника держави, яка визнана Україною як суверенна. Іноземною державою не є, скажімо, окремий суб'єкт федерації чи конфедерації - автономна республіка, штат, земля у складі іншої держави.

До інших осіб, які мають міжнародний захист, можна віднести представників таких міжнародних організацій, як Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку, Організація Чорноморського Економічного Співробітництва та ін.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в суспільно небезпечних діях або бездіяльності і може виражатися у: 1) убивстві особи, яка має міжнародний захист або 2) замаху на вбивство такої особи.

Злочин у першій формі є закінченим з моменту настання смерті особи, яка має міжнародний захист, у другій - з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю особи, яка має міжнародний захист, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується за відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Погроза вбивством особі, яка має міжнародний захист, кваліфікується за ст. 129.

У випадку, коли винний вчинив посягання на життя особи, яка має міжнародний захист, і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених статтями 443 і 113 або пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115. В усіх інших випадках, коли умисне вбивство або замах на вбивство особи, яка має міжнародний захист, вчинені за обтяжувальних обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи кваліфікуються за ст. 443 і додатково за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також спеціальною метою. При цьому злочин може бути вчинений з альтернативною метою: а) вплинути на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист; б) вплинути на діяльність держави чи організації, яку зазначена особа представляє; в) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення України з іншими суверенними державами (такі, як розірвання дипломатичних чи консульських відносин, зрив міждержавних переговорів, розірвання міжнародних угод, припинення надання фінансової чи іншої допомоги Україні, виникнення воєнного конфлікту тощо).

У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство особи, яка має міжнародний захист, керувалась не тільки зазначеною вище метою, а ще й іншою метою чи іншим мотивом, Пленум Верховного Суду України рекомендує судам з'ясовувати, яка із них була домінуючою, і кваліфікувати злочинні дії за ст. 443, або за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115, або за іншою статтею Особливої частини КК, якою встановлено відповідальність за вчинення вбивства саме з такими метою чи мотивом. Водночас, як зазначає Пленум Верховного Суду України, в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за ст. 443, і додатково ще за кількома пунктами ч. 2 ст. 115, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

* * * 

Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 р.

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993 р. (статті 29, 30).

Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975 р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997 р. Ратифікована Україною 7 липня 1999 р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від 30 квітня 1999 р. Ратифікований Україною 6 липня 2000 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (пункти 12, 19).