Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Умови морського перевезення вантажів визначаються договором.

Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довготермінові договори про організацію морських перевезень. 

Коментар:

Перевезення вантажів морем є одним із видів господарської діяльності, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення морським транспортом. Ця діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Основні правові засади перевезень визначено у гл. 32 Господарського кодексу України (далі - ГКУ). Норми КТМУ носять спеціальний характер і застосовуються до тільки до вантажних перевезень морським транспортом.

Для процесу здійснення морських вантажних перевезень основним спеціальним нормативно-правовим актом є Загальні правила перевезення вантажів морем (РД 31.10.10-89), затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 02.01.90 р. (далі за текстом - Загальні правила). Структура Загальних правил включає наступні розділи: загальні положення, планування і організація морських перевезень, перевезення вантажів, відповідальність перевізника, відправників і одержувачів вантажів.

Зазначені Правила отримали умовну назву "загальних", оскільки їх доповнює велика кількість так званих "спеціальних правил":

- Правила морського перевезення вантажів з опломбуванням вантажних приміщень суден пломбами відправників (РД 31.10.20-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;

- Правила морського перевезення вантажів, які супроводжуються провідниками відправників або одержувачів, і проїзду провідників (РД 31.10.16-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;

- Строки доставки вантажів морським транспортом в каботажу (РД 31.10.30-88), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 01.03.88 р.;

- Правила оформлення вантажних і перевізних документів (РД 31.10.07-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;

- Правила складання актів при морських перевезеннях вантажів і багажу (РД 31.10.08-89), затверджені Міністерством морського флоту СРСР 02.01.90 р.;

- та інші.

Питання про прийняття нових правил перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти сьогодні залишається актуальним, це пояснюється насамперед тим, що діючі правила є застарілими: вони не відповідають сучасним умовам господарювання та вимагають регламентації нових досягнень, що відбулися за цей період у сфері технологій морських перевезень з наступною реалізацією єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі морського транспорту.

Морські перевезення можуть здійснюватися для державних потреб. Це питання регулюється ст. 13 ГКУ, ЗУ від 01.06.2010 р. "Про здійснення державних закупівель".

Державна закупівля визначається як придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом. Договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти. Закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка пропозицій конкурсних торгів; запобігання корупційним діям і зловживанням. Для організації та проведення процедур закупівель утворюється замовником Комітет з конкурсних торгів. Закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги, запит цінових пропозицій, попередня кваліфікація учасників, закупівля в одного учасника. За результатами таких процедур з переможцем укладається договір, умови та порядок укладання якого детально регулюються Законом.

В рамках СНД 31.05.2001 р. була підписана Угода про використання та розвиток мережі транспортних комунікацій для потреб економіки, військових і гуманітарних перевезень держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Діяльність щодо перевезення вантажів морським транспортом підлягає ліцензуванню в порядку, визначеному ст. ст. 12, 14 ГКУ, Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом (наказ Держкомпідприємництва, Мінтрансу України від 30.01.2002 р. N 11/50), Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом (наказ Держкомпідприємництва, Мінтрансу України від 15.12.2003 N 131/975).

Відповідно до ч. 1 коментованої статті умови морського перевезення вантажів визначаються договором. Отже, правовою формою відносин, що виникають у процесі переміщення вантажу морським транспортом, є договір морського перевезення вантажу. Оскільки в КТМУ лише в загальному контексті йдеться про умови договору морського перевезення вантажу, питання щодо умов цього договору слід вирішувати виходячи зі ст. 189 ГКУ, відповідно до якої істотними умовами договору перевезення вантажу, як і будь-якого іншого виду господарського договору, є предмет, ціна та строк договору. Ст. 307 ГКУ передбачено включення до змісту договору перевезення вантажу як обов'язкових умов, необхідність внесення яких визначено законодавством так й погоджених сторонами умов щодо внесення яких було досягнуто згоди.

Морська практика знає велику кількість договорів морського перевезення, кожний з яких пояснюється специфікою вантажу або особливими умовами перевезення. Ця різноманітність пояснюється тим, що договірні умови диктуються звичаями морської торгівлі, особливостями соціального, економічного та географічного характеру перевезень.

Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. визначає:

1) договір фактичного перевезення - це договір, що передбачає перевезення вантажу перевізником, якому це доручено;

2) договір наскрізного перевезення - це договір, в якому передбачається, що конкретна частина перевезення за договором повинна здійснюватися не перевізником, а іншою визначеною особою.

Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення, затверджене наказом Мінтрансу України від 14.12.98 р. за N 497, поділяє договори морського перевезення вантажу (залежно від виду вантажу) на:

1) договори перевезення генеральних вантажів;

2) договори перевезення навалочних вантажів;

3) договори перевезення небезпечних вантажів;

4) договори на ліхтерні перевезення;

5) договори перевезення контейнерів.

Відповідно до ст. ст. 131, 132 КТМУ можна визначити:

а) договори на каботажні перевезення - перевезення між портами України;

б) договори на міжнародні перевезення - перевезення між портами України й іноземними портами.

Розмежування договорів морського перевезення здійснюється за критерієм доказу існування. Стаття 134 КТМУ визначає договори, доказом існування яких є рейсовий чартер; договори, доказом існування яких є коносамент; договори, доказом існування яких є інший документ (наприклад, транспортна накладна).

В юридичній літературі окремо визначається такий вид договору, як запродажний контракт. Його особливість полягає в тому, що він містить спеціальні транспортні умови. Відповідно до цих умов сторони за контрактом розподіляють між собою витрати і здійснення деяких обов'язків по договору морського перевезення. Договір перевезення укладається продавцем вантажу із перевізником в інтересах своєчасної доставки вантажу покупцю або іншій уповноваженій на це особі. Це пояснюється тим, що морський транспорт є одним із засобів доставки придбаних або проданих товарів. Тому, умови контрактів знаходять свій вираз у змісті укладених у порядку їх виконання договорів перевезення. Практика міжнародної торгівлі сформувала ряд стандартних умов, які наведено у Міжнародних правилах тлумачення торгових термінів - ІНКОТЕРМС. На сьогодні в  Україні діють  правила ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, які застосовуються з 01.01.2011 року.

З юридичної точки зору, воля сторін, які вступають у запродажний контракт, спрямована на урегулювання таких правовідносин, що містять у собі як елементи купівлі-продажу, так і елементи морського перевезення. Це значить, що аналізуючи правовідносини, які виникають із запродажного контракту, не можна говорити про правовідносини, що передбачають зобов'язання або лише за договором купівлі-продажу, або лише за договором морського перевезення. Наприклад, якщо купівля-продаж вантажу мала місце до його відправки морем, чи навпаки, після його морського перевезення, не може йти мова про запродажний контракт, хоча в дійсності вантаж мав транспортуватися морським шляхом. У першому випадку покупець після купівлі вантажу без участі продавця вступає в договір морського перевезення, у другому випадку відправником та одержувачем вантажу є безпосередньо сам продавець, для якого після доставки вантажу до місця продажу відпадає необхідність укладати договір морського перевезення. Отже, в обох випадках договори купівлі-продажу та морського перевезення виступають як засоби врегулювання окремих правовідносин, самостійних та незалежних один від одного.

На основі аналізу різновидів договору морського перевезення вантажу в юридичній літературі окремо виділяють договори на мультимодальні (змішані) перевезення. Зазначені перевезення здійснюються підприємствами різних видів транспорту за єдиним транспортним документом (наприклад перевезення по одній накладній вантажу залізничним, а потім морським транспортом).

В юридичній літературі висловлена думка про те, що різновидом договору морського перевезення вантажу є букінговий договір. Назва походить від поняття реєстрації вантажів для чергового лінійного судна ("booking"). По-перше, букінговий договір є двосторонньою угодою і містить всі суттєві умови договору морського перевезення вантажу. Умови букінгового договору знаходять своє відображення в єдиному документі, який підписується відправником та перевізником. По-друге, процес укладання букінгового договору складається з аналогічних, порівняно з договором морського перевезення вантажу, стадій. Відправник надсилає перевізнику запит про можливість відправки визначеного вантажу на судні перевізника. У відповідь на це перевізник надсилає відправнику букінг-ноту із зазначенням усіх суттєвих умов перевезення. Направлення букінг-ноти у цьому випадку розглядається як оферта перевізника укласти договір на викладених у букінг-ноті умовах. У випадку згоди з умовами договору (акцепту) відправник підписує букінг-ноту і повертає відправнику один з його примірників. Договір вважається укладеним з моменту отримання останнього перевізником. Однак, букінговий договір може бути укладений по-іншому. У цьому випадку відправник надсилає перевізнику пропозицію (оферту) укласти договір з викладенням умов договору. Перевізник, у разі прийняття такої пропозиції, може відповісти на це листом, факсограмою тощо. З моменту отримання відправником такої відповіді договір вважається укладеним.

Букінговий договір за предметною ознакою дійсно є різновидом договору морського перевезення вантажу, однак має специфічні риси, які не є характерними для договору морського перевезення вантажу, доказом укладання якого є коносамент. По-перше, слід зауважити, що цей договір є консенсуальним, а не реальним. По-друге, він є двостороннім, а не за участю трьох сторін. По-третє, цей договір має дещо іншу процедуру укладення, що залежить від тої чи іншої ситуації. По-четверте, наявність та зміст букінгового договору підтверджуються особливим транспортним документом - букінг-нотою. По-п'яте, застосування такого виду договору морського перевезення вантажу, як букінговий договір, пов'язано з практикою торговельного мореплавства, його окремою системою - лінійним судноплавством. Помилковим є застереження про те, що укладення букінгового договору не врегульовано чинним законодавством України та міжнародними нормативно-правовими актами. Відомо, що п. 3 ч. 2 ст. 134 КТМУ вказує на застосування інших письмових доказів, які підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу.

Процес морського перевезення вантажів включає комплекс організаційних заходів, спрямованих на своєчасність виконання його учасниками своїх прав та обов'язків. До таких належать: організація морських перевезень вантажів транспортом загального користування; укладання довготермінових договорів про організацію морських вантажних перевезень, планування морських перевезень та інші.

Згідно з ч. 2 ст. 128 КТМУ перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довготермінові договори про організацію морських перевезень. Укладання таких договорів здійснюється на період навігації, на рік або на більший строк, тому на практиці їх прийнято називати навігаційними, річними тощо.

В юридичній літературі неодноразово зазначалося, що за своєю природою такі договори є попередніми. Передбачається, що відповідно до цього договору відправник в майбутньому буде укладати з визначеним перевізником разові договори. У випадку, якщо кількість перевезень фактично буде меншою, ніж та, що обумовлена у спеціальному договорі, майнових санкцій за таке порушення зобов'язань не встановлено. Таким чином, річний (навігаційний) договір є договором без позовної сили, тоді як невиконання зобов'язань за разовим договором передбачає відповідальність.

В юридичній літературі також відносять довготерміновий (річний, навігаційний) договір до числа попередніх договорів на організацію майбутніх перевезень. Зміст такого попереднього договору зводиться до того, що сторони приймають на себе зобов'язання укласти в майбутньому на визначених умовах інший, основний, головний договір. Отже, структура довготермінового договору передбачає наявність двох договорів: попереднього, який вже укладено, та майбутнього - головного, який сторони мають укласти та виконати у майбутньому. Попередній та майбутній договори мають спільну мету, але відрізняються за змістом: перший визначає загальні умови перевезення на період року або навігації, другий - передбачає та точно визначає права та обов'язки сторін щодо кожної відправки вантажу. Попередній договір не встановлює кінцеві правовідносини, до кінцевого юридичного результату навігаційний договір призведе лише у поєднанні з іншим договором, до якого належить ця попередня угода. Попередній договір втрачає свою силу після виконання сторонами конкретних договорів.

Однак, чи можна говорити про попередній характер таких договорів, якщо вони не передбачають строки укладення і зміст конкретних договорів? Це дає підстави стверджувати, що довготермінові договори не впливають на конкретні договори, до того ж, перевезення вантажів може бути оформлено конкретним договором навіть у тому випадку, коли за будь-яких причин між відправником і перевізником не було своєчасно укладено навігаційний або річний договір.

На нашу думку, довготерміновий договір (навігаційний, річний) є видом організаційного договору та має свої характерні ознаки. Перш за все, довготерміновий договір морського перевезення вантажу на відміну від договору морського перевезення вантажу, який укладається на окрему відправку вантажу, є консенсуальною угодою, для укладення якої достатньо лише згоди сторін, оскільки укладення не супроводжується передачею вантажу однією стороною іншій. По-друге, умови довготермінового договору не є цитуванням правових норм, які містяться у чинному законодавстві України з питань морських перевезень. Правові норми, які регулюють укладення довготермінових договорів, носять диспозитивний характер і надають тим самим сторонам можливість своїм волевиявленням визначити зміст зобов'язань. По-третє, правове значення довготермінового договору полягає у тому, що він є основою для укладення так званого разового договору морського перевезення вантажу. Але, у будь-якому випадку, перевага на боці разового договору, оскільки довготерміновий договір не породжує прав та обов'язків сторін щодо перевезення певної партії вантажу.

Довготерміновий договір про організацію морських перевезень - це господарсько-правовий договір, за умов якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору морського перевезення вантажу, укладеного на його підставі. Вищезазначений договір відноситься до числа організаційних господарських договорів.