Кодекс торговельного мореплавства України (КТМУ). Науково-практичний коментар.

Власник судна, що перевозить наливом як вантаж понад 2000 тонн нафти, повинен застрахувати або іншим способом забезпечити (шляхом отримання банківської або іншої гарантії) свою відповідальність за шкоду, заподіяну від забруднення. 

Позов про відшкодування збитків від забруднення нафтою може бути вчинений безпосередньо страховику або іншій особі, яка надала забезпечення відповідальності власника судна. Особа, якій подано такий позов, вправі відповідно до статті 308 цього Кодексу обмежити свою відповідальність, якщо відповідальність власника згідно зі статтею 350 цього Кодексу не може бути обмежена. Відповідач за таким позовом вправі висувати проти вимог потерпілого заперечення, на які міг би послатися сам власник судна, крім посилань на неплатоспроможність власника судна або ліквідацію його підприємства. Відповідач звільняється від відповідальності також, якщо доведе, що шкода від забруднення нафтою є результатом умисної вини самого власника судна. На вимогу відповідача власник судна повинен бути притягнутий до участі у справі як співвідповідач. 

Коментар:

Власник судна, яке перевозить понад 2000 тонн нафти наливом як вантаж, для покриття своєї відповідальності за шкоду від забруднення на підставі коментованої статті й ч. 1 ст. 7 Конвенції 1992 р. повинен здійснити страхування або надати інше фінансове забезпечення, наприклад, гарантію банка або свідоцтво, видане будь-яким міжнародним компенсаційним фондом на суму, встановлену шляхом застосування меж відповідальності, передбачених в ст. 308 КТМУ й п. 1 ст. 5 Конвенції 1992 р.

Наявність страхування або іншого фінансового забезпечення сприяє мінімізації ризику неодержання відшкодування збитків внаслідок забруднення моря нафтою. Обов'язок страхування або іншого фінансового забезпечення покладається на власника судна. За умов передачі судна у фрахтування чи іншого роду використання третій особі, цей обов'язок може бути покладений за відповідним договором на фрахтувальника чи третю особу, однак власник залишається відповідальним за цим обов'язком.

Суми, спрямовані на страхування або інше фінансове забезпечення, можуть використовуватися виключно для задоволення вимог про відшкодування збитків внаслідок забруднення моря нафтою.

Засвідчення страхування або іншого фінансового забезпечення відбувається шляхом видачі свідоцтва про страхування або інше фінансове забезпечення.

Судно не може зайти у порт або вийти з нього без пред'явлення свідоцтва про страхування або іншого фінансового забезпечення.

В Конвенції 1992 р. також зазначається, що позов про відшкодування шкоди від забруднення може бути поданий власнику і не може бути поданий:

а) службовцям або агентам власника судна або членам екіпажу;

б) лоцману або будь-якій іншій особі, яка, не будучи членом екіпажу, виконує роботу на судні;

в) будь-якому фрахтувальнику (як би він не називався, включаючи фрахтувальника за бербоут-чартером), керуючому або оператору судна;

г) будь-якій особі, що виконує операції з рятування за згодою власника судна або за вказівкою компетентних публічних властей;

д) будь-якій особі, що вживає запобіжних заходів;

е) всім службовцям або агентам осіб, згаданих у підпунктах "в", "г", "д"; якщо шкода не є результатом їхньої власної дії або бездіяльності, вчиненої або з наміром завдати таку шкоду, або із самовпевненості та з розумінням імовірності виникнення такої шкоди.

Згідно коментованої статті позов про відшкодування збитків від забруднення нафтою може бути вчинений безпосередньо страховику або іншій особі, яка надала забезпечення відповідальності власника судна. У такому разі відповідач, навіть якщо власник не має права обмежити свою відповідальність, може скористатися правилами обмеження відповідальності, передбаченими в ст. 308 КТМУ. Відповідач може також пред'явити ті заперечення, на які міг би послатися сам власник, окрім банкрутства власника судна або ліквідації його підприємства. Крім того, відповідач може скористатися для свого захисту тим запереченням, що шкода від забруднення є результатом навмисної вини самого власника, але він не може використати жодний інший засіб захисту, на який він мав би право послатися при розгляді справи, порушеної проти нього власником судна. Відповідач має право у всіх випадках вимагати, щоб власника судна було залучено до участі у справі як співвідповідача.

Згідно ст. 8 Конвенції 1992 р. права на відшкодування втрачаються, якщо позов не буде подано протягом трьох років з дня заподіяння шкоди. Однак в жодному разі позов не може бути подано після закінчення шести років з дня, коли стався інцидент, що спричинив шкоду. Якщо інцидент складався з ряду пригод, шестирічний строк обчислюється з дати першої з цих пригод. Кожна держава забезпечує, щоб її суди мали юрисдикцію, необхідну для розгляду таких позовів про відшкодування.