Податковий кодекс України (ПКУ). Науково-практичний коментар.

128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, органам державної податкової служби, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень.

Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування штрафу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.

Коментар:

1. Об'єктом правопорушення, визначеного статтею 128 Кодексу, є правовідносини щодо подання банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби.

2. Суб'єктами цього правопорушення можуть бути банки відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та фінансові установи згідно з Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Дане правопорушення може бути вчинено шляхом бездіяльності - неподання відповідної інформації, або ж неподання її в межах встановлених Кодексом строків.

Для аналізу об'єктивної сторони цього правопорушення дуже важливим є поняття та обсяги податкової інформації, яку банки мають надавати податковим органам. Визначаючи таку інформацію в п. 14.1.171, Кодекс просто відсилає до Закону України "Про інформацію". Цей Закон включає податкову інформацію до видів інформації та визначає її в статті 25¹ як "сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій". Частина друга цієї статті проголошує, що захист податкової інформації гарантується державою. А частина третя, в свою чергу, відсилає до Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів щодо визначення системи податкової інформації, її джерел та режиму. Стаття 37 чинного Закону України "Про інформацію" серед офіційних документів, які не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення, за інформаційними запитами визначає і інформацію фінансових установ, підготовлену для контролюючих органів, крім випадків, коли така інформація вимагається за письмовим запитом контролюючого органу для здійснення податкового, митного, бюджетного та валютного контролю. Стаття 30 фактично забороняє самостійно визначати режим доступу до інформації, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлювати для неї систему (способи) захисту особам, які володіють інформацією комерційного та банківського характеру, а також інформації, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо).

Однак, 09.05.2011 вступить в силу нова редакція цього Закону, затверджена Верховною Радою України 13.01.2011 за N 2938-VI. В цій редакції визначення податкової інформації майже не змінилось: "Податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України" Крім цього визначення стаття 16 Закону містить традиційне відсилання до ПК України: "правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами". Однак, інших норм щодо податкової інформації нова редакція Закону не закріплює.

Право податкових органів одержувати безоплатно від установ Національного банку України, комерційних банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" та ПКУ, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, встановлює пункт 20.1.3 Кодексу.

Порядок отримання податковими органами такої інформації, в тому числі і від банків та інших фінансових установ, встановлюється статтею 72 Кодексу. Зокрема, п. 72.1.3 цієї статті визначає право таких органів отримувати від банків, інших фінансових установ інформацію про наявність та рух коштів на рахунках платника податків. Разом із тим, цією статтею визначені підстави такого звернення, а порядок отримання та обсяг інформації, яку податковий орган безпосередньо може отримати від банку, визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність". Стаття 60 цього Закону визначає, яка інформація є банківською таємницею, до якої, зокрема, відносяться: операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України і т. і. При цьому, п. 73.4 Кодексу встановлює, що для отримання інформації про наявність та рух коштів на рахунках платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачені вище, контролюючий орган звертається до суду, за рішенням якого така інформація може бути надана.

Стаття 62 Закону, визначаючи порядок розкриття банківської таємниці, встановлює, що така інформація може бути надана органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Зазначеною статтею Закону встановлюються також вимоги та обмеження щодо надання такої інформації. Так, наприклад, банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Пункт 73.3 встановлює, що строк для подання інформації податковим органам становить один місяць з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

У разі коли запит складено з порушенням вимог щодо змісту, реквізитів, підстав надання та обсягу інформації, викладених в абзацах першому та другому п. 73.3, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит і відповідальність, передбачена статтею 128 Кодексу, до такого правопорушника застосована бути не може.

Необхідно зауважити, що Закон України "Про банки і банківську діяльність" і Кодекс, встановлюючи зазначені вимоги, використовують різну термінологію, наприклад, "запит" в Кодексі і "вимога" в Законі; по-різному визначають вимоги до реквізитів запиту і т. і. Однак, оскільки Закон встановлює більш спеціальні норми, ніж Кодекс, і при тому Кодекс в п. 73.3 відсилає до норм Закону, вбачається, що у випадку таких відмінностей треба застосовувати норми Закону.

Аналізуючи об'єктивну сторону даного правопорушення, необхідно відзначити, що відповідальність за цією статтею не настає у випадках порушення визначених статтею 69 ПКУ строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків, відповідальність за що настає в порядку статті 118 Кодексу.

Штраф за це правопорушення встановлюється в розмірі 170 гривень.

2. Друга частина пункту 128.1 встановлює відповідальність за вчинення такого правопорушення протягом року після застосування штрафу. В цьому випадку сума штрафу подвоюється.