Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Коментар:

1. Умовами повноцінного виховання дитини є постійний контакт з батьками та контакт з іншими родичами. Коментована стаття закріплює право на спілкування в широкому розуміння, яке включає в себе не тільки особисті зустрічі, але й спілкування по телефону, поштою, електронною поштою та іншими засобами цифрового зв'язку.

Крім матері і батька ще ряд осіб мають нормативно закріплене право на спілкування з дитиною, зокрема це баба, дід, прабаба, прадід, брати, сестри, мачуха, вітчим.

Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (див. ч. 1 ст. 257 та коментар до неї).

Брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування.(див. ч. 2 ст. 259 СК та коментар до неї).

Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.(див. ст. 260 СК та коментар до неї).

Основна правова різниця між спілкуванням батьків і дітей від спілкування інших родичів і дітей полягає в тому, що в першому випадку спілкування є одночасно правом і обов'язком, а в другому випадку - виключно правом. Обов'язок і право на спілкування батьків і дітей є складовою обов'язку і права щодо виховання та розвитку дитини. Однак, якщо батьки або інші родичі ухиляються від спілкування з дитиною, їх не можна примусити до цього.

2. Право батьків та дитини на спілкування може ускладнюватись розривом сімейних зв'язків через розірвання шлюбу, визнання його недійсним. Однак цей факт не впливає на права дитини. Проблема спілкування може виникати, коли неповнолітня, малолітня дитина проживає з третіми особами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками) або постійно знаходиться в державному закладі.

Якщо спілкування батьків і дитини є шкідливим або загрозливим для дитини, то його можна призупинити або заборонити без позбавлення батьківських прав.

Особливі труднощі здійснення права на спілкування виникають, якщо батьки (або один з них) і дитина проживають в різних державах.

Право батьків і дітей на спілкування закріплено також в ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, згідно якої держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке розлучення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

3. В деяких життєвих ситуаціях закононодавець конкретизує норму ст. 153 СК. Наприклад, право дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, на допуск до неї членів сім'ї (ч. 1 ст. 287 ЦК).

Ця норма отримала деталізації в ст. 64 Закону України від 19 листопада 1992 р. "Основи законодавства про охорону здоров'я" при неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім'ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку. При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують за висновком лікарів материнського догляду, матері або іншим членам сім'ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання та виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, та особи, які їх заміняють, мають право на спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною (ст. 21 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення").