Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Коментар:

1. Праву дитини на належне батьківське виховання (ч. 1 ст. 152 СК) кореспондує обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). На жаль, іноді такий обов'язок не виконується належним чином або взагалі не виконується. З огляду на важливість захисту прав дитини законодавець забезпечив реалізацію цього права шляхом встановлення системи державного контролю. На першому місці в цій системі стоїть органи опіки та піклування, органи освіти, органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах неповнолітніх.

2. Вчинення помилок властиво будь-якій людині, що активно діє. Тому і батьки можуть помилятись у способах і методах виховання своєї дитині. Згідно ч. 2 коментованої статті дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Це право входить до більш загального права дитини бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

3. Згідно ч. 3 коментованої статті дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Під захистом розуміють відновлення порушеного права, створення умов для реалізації права. Об'єктом захисту є майнові та особисті немайнові права дитини. Захист прав дитини досягається дією таких галузей права як цивільного, адміністративного, цивільного, трудового і т. д. Дитина має право на захист не тільки своїх прав, але і інтересів, між якими не може бути протиріч.

Праву дитини на захист своїх прав і законних інтересів кореспондує відповідний обов'язок, перш за все батьків (осіб, що їх заміняють), а також органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організації, зокрема органів опіки та піклування, прокуратури і суду.

Захист прав дитини здійснюють:

- батьки (особи, що їх заміняють),

- органи опіки та піклування,

- суд,

- прокурор,

- органи внутрішніх справ,

- служби в справах неповнолітніх,

- органи в справах сім'ї та молоді,

- інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції,

- громадські організації,

- сама дитина.

4. Прокурор безпосередньо бере участь у захисті прав дитини в таких випадках:

- прокурор має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК);

- у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК);

- прокурор має право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК).

5. Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами (п. 1.7 Правил опіки і піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88).

6. Серед підзаконних нормативно-правових актів в сфері захисту дитини слід назвати наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16 січня 2004 року N 5/34/24/11 "Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення" визначає механізм взаємодії структурних підрозділів Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України у попередженні жорстокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психологічного, соціального насильства, наданні невідкладної допомоги дітям, які потерпіли від жорстокого поводження.

7. Згідно ч. 4 ст. 152 СК дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Право на звернення до суду є елементом цивільно процесуальної дієздатності, тобто здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. За загальним правилом цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 29 Цивільного процесуального кодексу України).

Однак немає підстав визнати цивільну процесуальну дієздатність дитини у віці 14 - 18 років повною. Така особа не може самостійно вчиняти ряд дій, наприклад, пред'явити позов про визнання батьківства (ч. 3 ст. 128 СК).

Суд може залучити до участі у справах, де позивачем виступає дитина, законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Право дитини, яка досягла віку 14 років, на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів повторюється в інших нормах СК. Наприклад, коли мова йде про позбавлення батьківських прав. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років, якщо батьки порушують її права (ст. 165 СК).

8. Захист прав дитини здійснюється також у відповідності з нормами міжнародного права. В Конвенції про права дитини передбачається необхідність захисту прав дитини від наступних посягань:

1) свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність,

2) від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації,

3) від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку,

4) від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними,

5) від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень,

6) від усіх інших форм експлуатації, що наносять шкоду благополуччю дитини (ст. ст. 16, 19, 32 - 34, 37 Конвенції).

9. Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов (ст. 211 Цивільного процесуального кодексу). Суд вправі винести ухвалу на адресу будь-яких державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, окремих фізичних осіб.

Особливу небезпеку для дитини являють будь-які зловживання з боку батьків. Це може бути підставою для позбавлення батьківських прав або відібрання дитини від батьків.

Неменшу небезпеку є зловживання осіб, що заміняють батьків (опікуни, піклувальники, усиновлювачі, прийомні батьки). При наявності таких фактів є підстави для припинення цих правовідносин шляхом:

1) звільнення особи від повноважень опікуна або піклувальника (ч. 3 ст. 75 ЦК),

2) скасування усиновлення (ст. 248 СК),

3) дострокове припинення договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї (п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. N 565 "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю").