Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.

2. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

3. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

4. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

5. Положення частин першої - третьої цієї статті, а також статей 195 - 197 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом.

Коментар:

1. Коментована стаття передбачає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та порядок погашення заборгованості за аліментами за заявою платника аліментів, яка подається за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахувань аліментів на дитину із його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягнення такої заборгованості за рішенням суду.

Стягнення аліментів за минулий час за виконавчим листом та заборгованість за аліментами необхідно відрізняти від присудження аліментів за минулий час, передбаченого ч. 2 ст. 191 СК (див. коментар до неї). Заборгованість утворюється у випадках, коли сторони домовились про сплату аліментів, внаслідок чого аліменти повинні були відраховуватись, але не відраховувались, із заробітку (доходу) платника аліментів за його заявою або за рішенням суду, але фактично сплата аліментів за цими документами не провадилась. Стягнення аліментів за минулий час, що передбачено ч. 2 ст. 191 СК, має місце тоді, коли особа мала право на аліменти відповідно до гл. 15 або гл. 16 СК, але сторонами не укладався договір про сплату аліментів, і особа, яка має право на них, не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів. Таким чином, при стягненні заборгованості мова може йти про сплату сум, що належали до сплати на підставі домовленості про сплату аліментів або судового рішення, а при присудженні аліментів за минулий час відповідно до ч. 2 ст. 191 СК - про виплату сум за період, що передував зверненню до суду.

Частина перша даної статті встановлює, що стягнення аліментів за минулий час за виконавчим листом, який було видано на підставі судового рішення про стягнення аліментів або на підставі виконавчого напису нотаріуса, за загальним правилом, може бути вчинено за такий минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Такий трирічний строк називається виконавчою давністю.

У виконавчому листі зазначається календарна дата, з якої необхідно у примусовому порядку стягувати аліменти з боржника на дитину.

2. Виключенням із загального правила, закріпленого ч. 1 даної статті є положення, передбачене ч. 2, коли виконавча давність не застосовується. Зокрема, виконавча давність не застосовується у тих випадках, коли за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, стягнення аліментів не провадилось у зв'язку із розшуком платника аліментів або у зв'язку із перебуванням його за кордоном. У такому разі, враховуючи винну поведінку особи-платника аліментів, у законі, як виняток, встановлено положення про те, що стягнення аліментів на утримання дитини провадиться за весь минулий час, незалежно від того, протягом якого часу розшукувався боржник - платник аліментів або як довго він перебував за межами української держави.

Окремо необхідно зазначити, що заборгованість за аліментами може виникнути внаслідок різних причин. Вона може утворитися як в результаті винних дій боржника - ухилення його від сплати аліментів, так і за виною одержувача аліментів, наприклад, у випадку непред'явлення виконавчого листа або нотаріально посвідченого договору для стягнення, неповідомлення про зміну свого місця проживання, відмови від отримання аліментів тощо. Можливим є виникнення заборгованості також за обставинами, що не залежать від сторін: внаслідок хвороби платника, відсутності у нього засобів для сплати аліментів, неплатоспроможності підприємства, на якому працює боржник, затримання заробітної плати, пенсії, стипендії, знаходження однієї із сторін на території, де оголошене надзвичайне положення тощо. Стягнення заборгованості може поставити особу - платника аліментів у складне становище, тому строк, протягом якого заборгованість підлягає стягненню, обмежено трьома роками, що передують пред'явленню виконавчого листа до виконання.

Проте, лише у випадках, передбачених ч. 2 даної статті, заборгованість за аліментами стягується за весь період, протягом якого аліменти не сплачувались, незалежно від трьохрічного строку.

Відшкодування особою, зобов'язаною сплачувати аліменти - платником аліментів, заборгованості за аліментами, що утворилась у зв'язку із його розшуком або перебуванням за кордоном, не звільняє таку особу від відповідальності за прострочення сплати аліментів, яка передбачена ст. 196 СК.

3. Частиною 3 статті, що коментується, встановлене положення, що стосується випадків стягнення заборгованості за аліментами, коли аліменти з того із батьків, хто проживає окремо від дитини, стягуються на підставі його заяви. Зокрема, заборгованість за аліментами, стягнення яких провадилось на підставі заяви платника аліментів про їх відрахування із його заробітної плати, пенсії, стипендії, може бути погашена також за заявою платника аліментів шляхом відрахувань із його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або може бути стягнута за рішенням суду, якщо погасити заборгованість платником аліментів неможливо.

4. Досягнення дитиною повноліття, відповідно до ч. 4 даної статті, або досягнення нею двадцяти трьох років, у випадку, коли повнолітня дитина продовжує навчання і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, яку їх батьки зобов'язані надавати за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 199), не припиняє стягнення заборгованості за аліментами, що утворилась, і водночас, не являється підставою для звільнення платника аліментів від обов'язку її погашення.

Проте грошові кошти, що будуть сплачуватись після вказаних термінів, матимуть інший правовий режим: ці кошти являють собою вже не аліменти, а компенсацію витрат на утримання дитини для того із батьків, з яким вона проживає, які він поніс за боржника - платника аліментів.

Від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. Навіть у випадку смерті одержувача аліментів, до дитини, як спадкоємця, переходить право вимоги до боржника - платника аліментів, як складової спадщини. У свою чергу, у випадку смерті платника аліментів, його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов'язані погасити заборгованість за аліментами на дитину.

5. Правила про стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за ними, що встановлені частинами 1 - 3 статті, що коментується, а також правила, закріплені статтями 195 - 197 СК застосовуються і до стягнення аліментів на повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також на інших членів сім'ї та родичів, визначених нормами СК.