Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.

2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

5. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

6. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

7. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Коментар:

1. Усиновлення проводиться в інтересах дитини, а тому потенційний усиновлювач (усиновлювачі) за своїми особистими якостями та умовами життя повинен володіти відповідними можливостями щодо забезпечення виховання та всебічного розвитку дитини. Для наближення інституту усиновлення до зовнішнього вигляду сім'ї правовим статусом усиновлювача може бути наділена дієздатна особа, яка досягла двадцяти одного року. Винятком із цього правила є ситуація, коли усиновлювачем є родич дитини (тітка, дядько тощо). В такому випадку усиновлювачу може бути менше 21 року, але в будь-якому випадку не менше 18 років, оскільки саме з цього віку фізична особа набуває повної дієздатності.

Фізична особа з набуттям повного обсягу дієздатності може у повній мірі забезпечити не тільки свої, але й інтереси дитини, яку усиновляють. Не можуть бути усиновлювачами особи, які до досягнення повноліття набули повного обсягу дієздатності (одруження, надання повної цивільної дієздатності (ст. ст. 34 - 35 ЦК України)). Адже у випадку наявності дитини у особи, яка не досягла повноліття, виникає одна із підстав набуття повного обсягу дієздатності у порядку емансипації (ст. 35 ЦК України), тобто як певний виняток із загального правила. У цьому випадку здійснення усиновлення не повинно виходити із винятку, а безпосередньо із загального правила.

2. Для вікового наближення інституту усиновлення до сім'ї законом встановлена різниця у віці між усиновлювачем і особою, яка усиновляється, при цьому встановлена як мінімальна, так і максимальна різниця.

Різниця у віці обумовлена причинами морального, етичного, соціального та іншого характеру, але насамперед вона пов'язана з намаганням законодавця надати відносинам між усиновлювачами та усиновленими характеру, максимально наближеного до відносин між батьками і дітьми, в тому числі за віковими параметрами.

Як відомо, батьками стають здебільшого повнолітні особи, тобто після досягнення повноліття. Різниця у віці між батьками й дітьми накладає свій відбиток на їх відносини, як між старшими та молодшими, між вихователями і тими, хто виховується.

У випадку незначної різниці у віці між усиновлювачем та усиновленим перший може сприйматися другим як ровесник або старший товариш, але не особа, побажання якої рівнозначні побажанням справжнього родителя. У такій ситуації неможливо розраховувати на належне батьківське виховання усиновлювачем дитини. Саме з цією метою забезпечення виконання усиновлювачами своїх батьківських обов'язків і встановлена норма про різницю у віці.

Законом встановлюються різні правила щодо різниці у віці у випадку усиновлення дитини чи повнолітньої особи. У випадку усиновлення повнолітньої особи така різниця повинна становити не п'ятнадцять, а вісімнадцять років. Зважаючи на це, таким усиновлювачем не може бути особа, котра не досягла тридцяти шести років.

При цьому законом не передбачено можливості здійснення усиновлення з меншою різницею у віці між усиновлювачем і особою, яку усиновляють, незалежно від причин.

3. Усиновлення завжди тісно пов'язане із сім'єю, яка здебільшого повинна мати характер офіційно зареєстрованої, тобто через інститут шлюбу. У результаті усиновлення особа стає членом сім'ї, повноцінність якої передбачає наявність батька і матері (у випадку усиновлення повнолітньої особи така обставина безперечно не є настільки визначальною).

Встановлений пріоритет саме сімейного виховання дитини, позбавленої батьківського піклування. І на практиці усиновлювачами найчастіше стають подружні пари, позбавлені можливості мати власних дітей. Тут слід мати на увазі, що в подальшому шлюб між подружжям може бути розірваний або визнаний недійсним, однак ці обставини самі по собі не зачіпають юридичної сили факту усиновлення дитини.

Одним із аспектів наближення офіційно зареєстрованого шлюбу та фактичних шлюбних відносин є можливість здійснення усиновлення у випадку проживання осіб, які не перебувають у шлюбі між собою, однією сім'єю.

4. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі у зв'язку з переслідуванням законом мети створення "правової ілюзії" сім'ї, біологічного походження дитини від батька і матері. Закон визначає наявність у людини батька та матері, що тягне за собою неможливість множинності на тій чи іншій стороні. Другим чинником цієї заборони є встановлення заборони одностатевих шлюбів, яка випливає із ст. 21 СК України.

Забороняється усиновлення однієї і тієї ж дитини особами, які не перебувають між собою у шлюбі. Більше того, усиновлення дитини двома особами, які не перебувають між собою у шлюбі, може зумовити у подальшому додаткові моральні страждання для дитини через неоднозначність і невизначеність її положення. Це обумовлюється можливістю виникнення спорів з приводу місця проживання дитини, майнових суперечок, спорів з приводу виховання дитини та ін. Тому можливість стати спільно усиновлювачами однієї і тієї ж самої дитини має тільки подружжя.

У випадку коли дитина має батька чи матір, її усиновити може інша особа (протилежної статі) тільки у тому випадку, коли між цими особами (рідним батьком (матір'ю) і особою, яка бажає усиновити дитину) буде зареєстровано шлюб або вони проживають спільно однією сім'єю.

5. Допускається усиновлення дитини одним із подружжя або самотньою особою. У цьому випадку правовий зв'язок з батьками (батьком, матір'ю) втрачається, а усиновлювачем може бути один чоловік або одна жінка.

6. Зважаючи на те, що законом не встановлено обмежень щодо наявності дітей, особі не може бути відмовлено в усиновленні дитини у зв'язку з наявністю в цієї особи своїх рідних чи усиновлених дітей чи можливості народити власну дитину.