Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

2. Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Коментар:

Законодавець передбачає інститути позбавлення права подружжя на утримання та обмеження права на утримання певним строком. Якщо позбавлення права на утримання є способом припинення сплати аліментів, то обмеження права на утримання певним строком має свою специфіку та юридичну природу, яка полягає не у припиненні такого права, а у визначеній судом періодичності його існування. Об'єднують ці інститути єдині підстави для їх виникнення та порядок реалізації, який здійснюється судом в порядку позовного провадження, у відповідності з вимогами ЦПК України.

Ч. 1 коментованої статті передбачає перелік підстав позбавлення права на утримання або обмеження його строком. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Особа може звернутись з позовом до суду про припинення права на утримання або обмеження його певним строком у випадку, коли подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час. На жаль, ми маємо справу з черговою оціночною категорією, а тому питання про "нетривалість перебування у шлюбних відносинах" має вирішуватись судом у кожному випадку окремо. Причому має враховуватись така обставина як фактичне існування шлюбу при фактичному припиненні шлюбних відносин. Автор законопроекту "Сімейний кодекс України" З. В. Ромовська зазначає, що орієнтиром тривалості шлюбних відносин є ч. 3 ст. 76 СК України, у якій мінімально закріплено 10-річний строк спільного проживання в шлюбі1. Однак з цим важко погодитись, оскільки і 5-річний термін перебування в шлюбі може розглядатися як тривалий і наслідком цього може бути народження кількох дітей. Переконані, що суд має оцінювати в сукупності подані докази та приймати рішення у кожному випадку окремо та орієнтуватися у середніх показниках тривалості шлюбів в Україні. Але кращим варіантом все ж таки була б конкретизація цього поняття в законі. Цей строк щонайменше мав би становити три роки. Причому варто було встановити строк тривалості шлюбу як для позбавлення права на утримання, так і для обмеження такого права певним строком.

Аналізуючи таку підставу припинення права на утримання або обмеження його певним строком як непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, що виникла в результаті вчинення ним умисного злочину, слід звернути увагу на положення ч. 4 ст. 75 СК України, відповідно до якої наявність такої обставини взагалі унеможливлює виникнення права на утримання. Спочатку складається уявлення про дублювання відповідної правової норми. Однак це не зовсім так. В ст. 75 Кодексу мова йде про неможливість виникнення права на утримання з цього приводу, коли непрацездатність уже встановлена вироком суду. Якщо так, то право на утримання взагалі не виникає. Дана стаття ж стосується ситуації, коли відповідний факт виявляється уже при наданні утримання. Цьому є свої причини. Перш за все, кримінальна справа може розглядатися роками, допоки вирок суду набере законної сили.

У тому випадку, коли непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу, є всі підстави для того, щоб рішенням суду було позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком. В даному випадку, один з подружжя не виконав встановленого законом обов'язку повідомити до реєстрації шлюбу іншого з подружжя про свій стан здоров'я. Даний обов'язок випливає зі змісту ст. 30 СК України, згідно якої наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я. Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Складною в частині доказування та з'ясування усіх обставин справи є така підстава припинення права на утримання або обмеження його певним строком, згідно якої одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги. Підтвердження вказаного факту може здійснюватись доказами про свідоме відчуження свого майна на користь третіх осіб, шляхом безоплатних правочинів, умисне завдання шкоди своєму здоров'ю чи майну, звільнення з роботи і відсутність реєстрації у службі зайнятості тощо.

Проблемним є питання стосовно вибору способу впливу на недобросовісного одержувача аліментів. Мається на увазі питання про спосіб відповідного впливу, який слід застосувати: позбавляти права на утримання чи обмежувати його певним строком. Зрозуміло, що право на формулювання позовних вимог належить позивачеві, але рішення приймає суд, тому в цьому випадку роль суду є вирішальною при вирішенні спору.

Ще одним не менш важливим аспектом проблеми є визначення строку обмеження права на утримання. У цьому випадку слід виходити зі змісту ч. 9 ст. 7 СК України, відповідно до якої сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Суд у цьому випадку неодмінно має виходити із тривалості перебування у шлюбі та матеріального стану особи, яка потребує утримання. По-можливості, має враховуватись поведінка одержувача аліментів в шлюбі.