Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Коментар:

1. Зміст доручення, тобто юридичні дії, які має вчинити представник, за ст. 1003 ЦК має фіксуватися у договорі доручення або у довіреності, що видається на його підставі. Ця норма має розглядатися з урахуванням її співвідношення з ч. 1 ст. 1007 та ч. 3 ст. 243 ЦК. У договорі доручення можуть бути визначені тільки ті положення, які стосуються внутрішніх відносин між довірителем і повіреним (наприклад, оплата послуг повіреного, забезпечення його матеріалами, необхідними для виконання доручення тощо). Зрозуміло, що ці положення не стосуються зовнішніх відносин між повіреним і третіми особами, які оформлюються довіреністю. Таким чином, зміст договору доручення, як правило, є більш широким, ніж зміст довіреності.

Якщо існують розбіжності щодо змісту юридичних дій, які покладаються на повіреного, у договорі доручення і довіреності, повірений має отримати відповідні роз'яснення від довірителя, а за відсутності такої можливості - має право на вчинення лише тих дій, які визначені договором. Деякі юристи стоять на позиції, відповідно до якої в інтересах забезпечення прав повіреного в таких випадках "необхідно виходити з тих положень договору та довіреності, які збігаються" (Див.: Жилінкова І. В. Договір доручення // Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. К.: Юрінком Інтер. - 2005. - Т. II. - С. 659 - 660). На наш погляд, при вирішенні питання про обсяг повноважень повіреного все ж вбачається за доцільне ґрунтуватися на основній підставі виникнення цих повноважень, яким є договір.

2. Юридичні дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До здійсненних мають відноситись також дії, спрямовані на досягнення результату, який є складним, проте може бути досягнутий. Наприклад, придбати певне майно, яке його власник не має наміру продавати (запропонувати завідомо завищену ціну або сприяти укладенню даного правочину іншими законними засобами). Водночас вчинення подібних дій представником не має порушити засади свободи волі у контрагента правочину, інакше є підстави для визнання його недійсним (ч. 3 ст. 203, ст. 215, 229 - 232 ЦК). Нездійсненними є, зокрема, такі дії, які мають своїм предметом вчинення дій щодо речей, які не визнаються об'єктом правовідносин, ліквідація юридичної особи, якої не існує тощо.

3. Фактичні дії, які повіреному необхідно здійснити для виконання договору доручення, підпорядковуються змісту доручення, не мають самостійного значення і тому не входять до предмета договору.

Оскільки на підставі договору доручення виникає представництво, тобто правовідношення, в якому повірений зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені довірителя, якого він представляє (ст. 237 ЦК), правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Тому саме довіритель виступає стороною правочину, вчинюваного повіреним на підставі договору доручення з довірителем.