Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Коментар:

1. Як випливає з наведеного визначення сутність, договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок.

Можна виділити наступні ознаки договору комісії:

1) є різновидом дог-в про надання послуг;

2) є двостороннім;

3) є консенсуальним;

4) є відплатним, що випливає як зі спеціальних норм про договір комісії (ст. ст. 1013, 1020 ЦК), із загальних положень про послуги (ст. 903 ЦК), так і з загальних положень про зобов'язання (ч. 5 ст. 626 ЦК);

5) є особистим, що підтверджується правом кожної із сторін договору відмовитися від нього в односторонньому порядку (ст. ст. 1025, 1026 ЦК), а також припиненням договору смертю комісіонера (ч. 1 ст. 1027 ЦК);

6) може бути строковим або безстроковим (ст. 1012 ЦК).

Сторонами договору комісії виступають комісіонер і комітент. Спеціальних вимог щодо суб'єктного складу даного договору закон не встановлює, відтак обсяг цивільної дієздатності комісіонера залежить, по-перше, від його власного обсягу дієздатності, наданого йому законом як суб'єкту цивільних правовідносин, по-друге, від змісту доручення комітента.

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, що мають особистий характер. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Предмет може бути звужений умовами договору комісії. Договір може бути укладений із зазначенням або без зазначення території його виконання, із зобов'язанням комітента не надавати третім особам права вчиняти в його інтересах і за його рахунок правочини, вчинення яких доручено комісіонерові, або без такого зобов'язання, з умовою чи без умов щодо асортименту товарів, які є предметом договору комісії.

Спеціальні норми щодо форми договору комісії відсутні, тому слід застосовувати загальні положення ст. ст. 205 - 209 ЦК.

2. Договір комісії має багато спільних ознак з договором доручення, основна з яких полягає в тому, що одна сторона - виконавець (повірений або комісіонер) зобов'язується вчинити правочини (юридичні дії) в інтересах другої сторони - замовника (довірителя або комітента).

Головна відмінність інститутів комісії та доручення полягає в тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як повірений - від імені довірителя у договорі доручення), а від свого власного імені. У ч. 2 ст. 237 ЦК прямо зазначено, що особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Тому на відносини комісіонера і комітента не поширюються положення глави 17 про представництво. Разом з тим в літературі, враховуючи те, що комісіонер, як і повірений, діє в чужих інтересах, відносини комісії нерідко охоплюються поняттям "опосередковане представництво". Відповідно, оскільки комісіонер укладає правочини від власного імені, для третіх осіб - контрагентів не має значення правовий статус комітента, рівно як і повноваження комісіонера, відповідність його дій завданням, які були поставлені комітентом.

Таким чином, комісіонер є цілком самостійною стороною у правочині, що відрізняє його, зокрема, від управителя за договором управління, який також діє в чужому інтересі від власного імені, проте зобов'язаний повідомляти контрагентів про те, що він є управителем, а не власником майна, інакше щодо письмових правочинів, укладених управителем, для власника (установника управління) правових наслідків не виникає (ч. 2, 3 ст. 1038 ЦК).