Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Коментар:

Коментована стаття визначає особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої та неповнолітньої особи. Малолітньою вважається фізична особа віком до 14 років (ст. 31 ЦК). Оскільки малолітня фізична особа не може бути прийнятою на роботу та є абсолютно непрацездатною в розумінні трудового права (ст. 188 КЗпП), в разі завдання їй шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я відшкодуванню підлягають лише фактичні витрати на відновлення її здоров'я, а саме витрати на лікування, сторонній догляд, спеціальне харчування тощо (додатково див. ст. 1195 ЦК). Про втрачений дохід в даному випадку мова не йдеться, оскільки як такого доходу малолітня особа ще не має.

Неповнолітня особа - це фізична особа віком від 14 до 18 років. В цьому віці фізичні особи вже отримують право реалізовувати свою здатність до праці та мати власний заробіток. У зв'язку з цим в разі досягнення потерпілим 14 років особа, винна у заподіянні йому шкоди, зобов'язана також відшкодувати потерпілому шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності. Таке відшкодування здійснюється незалежно від того, що неповнолітній потерпілий ще не працював. Розмір відшкодування визначається виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати з врахуванням ступеня втрати потерпілим працездатності (див. також ст. 1197 ЦК). Зазначені положення слід також застосовувати і до випадків, коли шкода завдається неповнолітній особі (віком від 14 до 18 років). В разі якщо неповнолітня особа є учнем, відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою або зменшенням його працездатності, є можливим після досягнення ним 18 років (повноліття). Учнем визнається особа, яка навчається і виховується в одному із загальноосвітніх навчальних закладів (ст. 20 Закону України "Про загальну середню освіту"). Учнями називаються також особи, які навчаються у професійно-технічних навчальних закладах (ст. 36 Закону України "Про професійно-технічну освіту").

Якщо неповнолітня особа вирішила здійснити своє право на працю, працює за трудовим договором, та має заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку. Порядок відшкодування шкоди визначається в даному випадку за правилами ст. 1197 ЦК. При цьому береться до уваги реальний заробіток неповнолітньої особи, але якщо він є меншим мінімальної заробітної плати, необхідно виходити із розміру мінімальної заробітної плати (детально див. коментар до ст. 1197 ЦК).

В разі якщо особа, якій було завдано шкоди, незважаючи на це таки набуває в подальшому кваліфікації (отримує освіту) та починає трудову діяльність, вона відповідно отримує професійну працездатність (детально див. про це коментар до ст. 1197). В такому випадку їй надається право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Зазначене положення є додатковою гарантією соціального захисту потерпілої особи, оскільки заробіток кваліфікованих працівників як правило є більшим ніж заробіток осіб, що не мають професійної працездатності. Але і в даному випадку мінімальною соціальною гарантією є розмір мінімальної заробітної плати.

Встановлена законодавством мінімальна заробітна плата є тим розміром втраченого доходу, який підлягає відшкодуванню потерпілій особі, якщо вона не набула професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття.