Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Коментар:

1. Коментована стаття визначає предмет заповідального відказу. Вельми складною для коментування є надзвичайно некоректно виписана ч. 1 ст. 1238 ЦК, зокрема в частині слів "у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини". Предметом відказу є встановлення на користь третьої особи зобов'язання майнового характеру, яке виконується спадкоємцем за заповітом за рахунок спадщини. Тому між відказоодержувачем та спадкоємцем за заповітом, частка якого обтяжена відказом, встановлюються зобов'язальні відносини, змістом яких є право вимоги кредитора (відказоодержувача) до боржника (спадкоємця).

Словосполучення "передання за … речовим правом майнового права" не дозволяє зробити однозначний висновок з приводу того, чи можуть відказоодержувачеві передаватись права за договорами та іншими зобов'язаннями спадкодавця. В зарубіжній доктрині такі легати зустрічаються, проте вітчизняна практика застосування легатів свідчить про те, що спадкоємець може бути зобов'язаний на користь третьої особи лише діями щодо передачі майна у власність або користування.

Прикладом можуть послужити норми, що визначають підстави виникнення застави. За ст. 574 ЦК застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заповіт джерелом виникнення заставних відносин за вітчизняним законодавством не визнається.

Таким чином, сучасна доктрина та практика засвідчує те, що заповідач не може передати третій особі (не спадкоємцеві) права та обов'язки зобов'язального характеру.

Важливим є також положення про те, що предмет заповідального відказу - це право (вказівка на річ є недоречною), яке "входить або не входить до складу спадщини". Це означає, що за допомогою відказу заповідач може передати третій особі таке право, яке не здатне бути успадкованим, тобто перейти до універсального спадкоємця. Прикладом є надання третій особі права на користування майном (ч. 2 ст. 1238 ЦК). До спадкоємця не переходить окреме право на користування майном. Дане право є елементом більш широкого за своїм змістом речового права - права власності, яке і є об'єктом спадкового наступництва.

Якщо на користь відказоодержувача встановлене право, аналогічне тому, яке переходить до спадкоємця (наприклад, спадкоємець зобов'язаний передати право власності на успадковане майно), таке майно підпадає під поняття того, яке "входить до складу спадщини".

2. Якщо предметом легату є надання третій особі права на користування майном, таке право зберігається при наступній зміні власника майна, тобто у разі переходу права власності від спадкоємця за заповітом до іншої особи. Самі по собі такі правовідносини не є чимось аномальним, адже в цьому випадку виявляється принцип слідування усіх обтяжень щодо речі за зміною її власника. Проте обтяження існують, як правило, протягом передбачених законом строків, яких в даному випадку не встановлено. Тому для того щоб відказ у вигляді надання третій особі права на користування спадковим майном не перетворився на юридично визнану "кабалу" для спадкоємця, доцільно в тексті заповіту встановлювати строк дії такого відказу.

3. Право користування спадковим майном, встановлене у заповіті, є таким, що нерозривно пов'язане з особою відказоодержувача, а тому не може бути відчужене за його життя або переходити до його спадкоємців після смерті. Право користування майном надається тільки відказоодержувачеві, а тому не встановлює відповідних прав у членів його сім'ї. Це стосується не лише нерухомого майна, а будь-якого майна, яке є предметом відказу взагалі (абзац третій ч. 2 ст. 1238 ЦК). Застереження закону "якщо у заповіті не зазначено інше" слід розуміти таким чином: відказ може породжувати право членів сім'ї відказоодержувача на користування нерухомим спадковим майном, лише якщо кожен з цих членів сім'ї прямо вказаний як відказоодержувач. Дане тлумачення випливає з того, що відказ завжди є персоніфікованим і встановлює право у конкретної особи - легатарія, а не у певної соціальної групи, хоча і невеликої за кількістю людей.

4. Із змісту ч. 3 ст. 1238 ЦК випливає, що зобов'язання перед легатаріями задовольняються після погашення вимог кредиторів спадщини. Дана норма встановлює обов'язок спадкоємця по виконанню легату лише в межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Під терміном "борги" розуміються зобов'язання перед кредиторами, не виконані спадкодавцем.

5. Відказоодержувач набуває права вимагати виконання відказу від того спадкоємця, частка якого обтяжена відказом. Якщо такий спадкоємець відмовиться від спадщини, не прийме її або вибуде зі спадкових відносин іншим шляхом, обов'язок за заповідальним відказом переходить лише до інших спадкоємців за заповітом (ч. 4 ст. 1275 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом заповідальний відказ втрачає свою силу, оскільки закон не покладає обов'язку щодо виконання відказу на спадкоємців за законом або на територіальну громаду, до якої спадкове майно перейшло як відумерле.

Незважаючи на те, що згідно з ч. 4 ст. 1238 ЦК відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини, насправді належне йому право вимоги може бути реалізоване з моменту, відколи спадкоємець, частка якого обтяжена відказом, прийме спадщину. З часу відкриття спадщини відказоодержувач може лише заявити спадкоємцеві про свій намір реалізувати вимогу, яка випливає із відказу, проте виконання даної вимоги відбудеться тоді, коли спадкоємець за заповітом прийме у спадщину майно, за рахунок якого має виконуватись відказ.