Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.

2. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Коментар:

1. Зміст пункту першого ч. 1 ст. 1219 ЦК дозволяє зробити висновок про те, що до складу спадщини входять лише майнові права та обов'язки, а особисті немайнові права до складу спадщини не входять. Очевидно, аналогічний висновок слід зробити стосовно обов'язків, які мають немайновий характер (див. коментар до ст. 1219 ЦК).

Будучи позбавленим можливості передати спадкоємцям особисті немайнові права та обов'язки у спадщину, заповідач разом з тим наділений правом зобов'язати спадкоємців вчинити дії немайнового характеру. Такі обов'язки, хоча і покладаються на спадкоємців, проте не входять до складу спадщини, а тому здійснення спадкоємцями певних витрат у зв'язку з виконанням таких дій не є підставою для зменшення вартості спадкового активу і, відповідно, не впливають обсяг спадкових боргів (ч. 1 ст. 1282 ЦК). Водночас спадкоємець, на якого було покладено обов'язок щодо здійснення поховання спадкодавця, має право вимагати від інших спадкоємців відшкодування розумних витрат (ч. 1 ст. 1232 ЦК).

Серед дій немайнового характеру коментована стаття називає розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Абзац четвертий пункту 160 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України приєднує до цих прикладів розпорядження щодо бажання призначити опіку над неповнолітнім (звичайно, Інструкція має на увазі над малолітнім) і, з незрозумілих причин, - виконання дій, спрямованих на здійснення суспільно корисної мети. Справа в тому, що зобов'язання спадкоємця щодо здійснення ним дій, спрямованих на здійснення суспільно корисної мети, утворює самостійний інститут спадкового права - інститут покладання. Крім того, змістом покладання є зобов'язання спадкоємця до вчинення дій, які мають переважно майновий зміст. Відносини покладання врегульовані ч. 2 ст. 1240 ЦК, яка має самостійний характер щодо ч. 1 цієї статті, яка є спеціальною щодо регулювання відносин щодо покладення на спадкоємців немайнових обов'язків, виконання яких не має метою задоволення суспільних інтересів.

2. Правова природа покладення є дуже близькою до заповідальних відказів (ст. ст. 1237 - 1239 ЦК). Як і відказ, покладення є одним із розпоряджень заповідача, яким у спадкоємця встановлюється обов'язок по виконанню певних дій на користь третьої особи.

Покладення є одним із розпоряджень заповідача, яким у спадкоємця встановлюється обов'язок по виконанню дій, спрямованих на здійснення загальнокорисної мети. Наприклад, заповідач, залишаючи спадкоємцеві зібрану ним рідкісну колекцію картин, монет і т. ін., покладає на нього обов'язок надавати всім бажаючим в певні дні та години можливість для ознайомлення з ними; відомий композитор, призначаючи спадкоємцем консерваторію і передаючи останній предмети, пов'язані з його професійною діяльністю, зобов'язує останню влаштувати в його будинку музей.

Основна відмінність між легатом та покладенням полягає в меті застосування - якщо перший завжди спрямований на виникнення майнової вигоди у конкретної особи, то покладення, як правило, зумовлює виникнення права вимоги у невизначеного наперед кола осіб. Уповноваженими особами при покладанні можуть бути як чітко визначений суб'єкт або певна соціальна група, так і надзвичайно широке коло осіб.