Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Коментар:

1. Глава 90 ЦК присвячена правовому регулюванню нового у вітчизняному законодавстві, проте давнього і досить розповсюдженого у країнах континентальної системи права цивілістичного інституту - спадкового договору. Зазначений інститут має більш тісний зв'язок з підгалуззю зобов'язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом договорів про передачу майна у власність набувача. Схожість конструкції спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності центральної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - попереднього носія права.

Водночас для виникнення права на спадкування необхідне настання ще кількох фактів, які не є притаманними спадковому договору - перебування у зв'язках шлюбу, спорідненості або утримання зі спадкодавцем, що дає підставу для закликання певної особи до спадкування, або складання заповіту на користь такої особи. Право на спадкування, яке з'являється з часу відкриття спадщини, ще не означає визнання осіб, на користь яких спадщина відкрилася, правонаступниками (спадкоємцями), оскільки для придбання права на спадщину необхідно її прийняти у встановлений законом строк і визначеними способами (ст. ст. 1268 - 1270 ЦК). Навпаки, набувач за спадковим договором одержує майно відчужувача у власність безпосередньо після його смерті без вчинення якихсь додаткових дій. Якщо до спадкоємців переходять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві і не були невіддільно пов'язані з його особистістю (ст. ст. 1218, 1219 ЦК), то до набувача - лише право власності. Іншими словами, спадкування опосередковує відносини універсального правонаступництва, а спадковий договір - сингулярного. Спадкування є безоплатним, а спадковий договір є правочином, що покладає на його сторін взаємні зобов'язання.

В кінцевому підсумку спадковий договір законодавчо не визнається підставою для виникнення у правонаступника права на спадкування (ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК), а на правовідносини, що виникають у зв'язку з його укладенням, норми, що регулюють умови і порядок спадкування (ст. ст. 1216 - 1301 ЦК), не поширюються, за винятком випадку, зазначеного у ч. 2 ст. 1306 ЦК.

2. Суть спадкового договору полягає в тому, що одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження, покладені на нього іншою стороною (відчужувачем), взамін з чого до набувача переходить право власності на майно відчужувача з настанням його смерті.

З визначення спадкового договору, що міститься у коментованій статті, можна зробити висновок, що даний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін в передбаченій законом формі (ст. 1304 ЦК). Перелік істотних умов договору у законі відсутній, проте можна припустити, що ними є: визначення майна, яке переходить до набувача після смерті відчужувача, а також визначення вимог, які пред'являються до дій набувача відчужувачем - вид, характер, перелік, строк їх виконання тощо. Водночас спадковий договір може бути укладений і на невизначений строк

Спадковий договір є двостороннім (взаємним), про що свідчить той факт, що права та обов'язки за цим договором виникають у кожного з його учасників, причому правам однієї сторони кореспондують обов'язки другої і навпаки.

Відчужувач має право вимагати від набувача вчинення дій майнового або немайнового характеру, покладених на нього за спадковим договором (ст. 1305 ЦК), і зобов'язаний не складати заповіт щодо майна, яке є предметом договору, та не відчужувати його (ст. 1307 ЦК). Відповідно, набувач має право вимагати від відчужувача утримання від вчинення зазначених дій і відповідальний перед ним за належне виконання узятих на себе зобов'язань. У випадку, коли змістом спадкового договору виступає здійснення набувачем певних дій після відкриття спадщини, набувач несе відповідальність перед особою, призначеною відчужувачем для здійснення контролю після його смерті, а за її відсутності - перед нотаріусом (ч. 3 ст. 1307 ЦК).

Спадковий договір є оплатним, проте оплатний його характер не завжди відповідає загальновизнаній доктрині цивільного права. Як відомо, оплатність договору, як правило, передбачає надання кожною стороною договору іншій зустрічного матеріального задоволення. Значно рідше зустрічаються оплатні договори, у яких виконання боржником зобов'язання здійснюється на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). В цьому аспекті спадковий договір має наступні дві особливості. По-перше, майнове задоволення вимог набувача здійснюється не самим відчужувачем, а відбувається автоматично після його смерті. По-друге, на набувача договором може бути покладене зобов'язання щодо здійснення дій немайнового характеру (ст. 1305 ЦК).

3. Спадковий договір має спільні риси з договором довічного утримання (догляду), оскільки обидва ці договори спрямовані на передачу однією стороною (відчужувачем) іншій стороні (набувачеві) майна у власність, взамін чого набувач зобов'язується виконати розпорядження відчужувача, вміщені у договорі.

Разом з тим між цими двома видами договорів є суттєва різниця. По-перше, за спадковим договором на набувача може бути покладено виконання будь-яких обов'язків майнового та немайнового характеру, в той час як предмет договору довічного утримання (догляду) є значно вужчим. За цим договором набувач зобов'язується довічно забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом (ст. 744 ЦК). Інші обов'язки на набувача за договором довічного утримання (догляду) покладатися не можуть.

По-друге, за своєю правовою природою договір довічного утримання є реальним, оскільки вступає в силу з моменту передачі відчужувачем майна у власність набувача. Спадковий договір, навпаки, є консенсуальним, адже вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах, а передача речі для укладення договору не потрібна. Передача майна у власність набувача за спадковим договором, як правило, свідчить вже про його виконання і завершення договірних відносин, якщо лише обов'язки, визначені відчужувачем, не виконуються набувачем після смерті першого.

По-третє, на відміну від договору довічного утримання, де набувач стає власником майна, що є предметом договору, з моменту його укладення, за спадковим договором право власності до набувача переходить лише з моменту смерті відчужувача.

Докорінні відмінності в правовій природі договору довічного утримання (догляду) та спадкового договору в кінцевому підсумку зумовлюють призводять до істотної різниці в правовому регулюванні цих інститутів. Зокрема, неоднаковими є механізми забезпечення цих договорів, особливості їх виконання за участю відчужувачів-подружжя, підстави розірвання тощо.

4. Майно, яке є предметом спадкового договору, переходить у власність набувача лише з моменту смерті відчужувача. До настання смерті відчужувача ніяких прав на його майно у набувача немає. Проте у виключних випадках, якщо це передбачено договором, набувач може бути наділений правом володіння та користування зазначеним майном ще за життя відчужувача, якщо це викликано необхідністю виконання його розпоряджень.

5. Спадковий договір укладається під відкладальною обставиною, щоб набувач пережив відчужувача. У разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, з огляду на його суворо особистий характер, вважається припиненим і права та обов'язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача. Цей висновок випливає із сутності правовідносин між набувачем і відчужувачем, визначених главою 90 ЦК, а також підтверджується нормою пункту 238 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно якої у разі смерті фізичної особи - набувача або ліквідації юридичної особи - набувача за спадковим договором нотаріус, за письмовою заявою відчужувача, припиняє дію цього договору.

Наведене положення застосовується незважаючи на те, що якщо виконання спадкового договору відбулося до відкриття спадщини (ст. 1305 ЦК), а смерть набувача настала раніше смерті відчужувача, це може мати своїм результатом понесення набувачем істотних матеріальних витрат, які тим не менш не відшкодовуються його спадкоємцям.

Викладене дозволяє віднести спадковий договір до особливого різновиду алеаторних (ризикових) договорів. У ньому, на відміну від традиційних алеаторних зобов'язань, де не є заздалегідь чітко визначеним сам обсяг прав і обов'язків учасників (як, наприклад, у договорі довічного утримання, зобов'язаннях, які виникають з участі в азартних іграх, укладення парі), навпаки, права і обов'язки сторін є визначеними, а невідомим залишається той факт, чи будуть вони реалізовані, і, відповідно, чи буде виконано договір взагалі.