Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Коментар:

1. ЦК у ст. 175 встановлює аналогічні з деліктоздатністю держави положення про відповідальність територіальних громад за своїми зобов'язаннями. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 175 ЦК).

Нормативна база з питань відповідальності територіальних громад почала формуватися впродовж нетривалого часу, і тому порівняно незначна за обсягом і не позбавлена значних правових прогалин. Нормативне регулювання територіальних громад як у

1. Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

часників цивільних правовідносин вперше було започатковано з прийняттям чинної Конституції України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яким була визнана, зокрема, цивільна правосуб'єктність територіальних громад. Незначним віком законодавства про правосуб'єктність територіальних громад можна пояснити існування окремих нечітко сформульованих правових норм і наявність правових прогалин, що ускладнює вирішення проблемних питань цивільно-правової відповідальності територіальних громад.

У зв'язку з цим чинне законодавство недостатньо чітко розмежовує статус територіальних громад та органів місцевого самоврядування як юридичних осіб (місцевих рад, їх виконавчих органів). Нечіткими є нормативні положення про суб'єктів та учасників відносин цивільно-правової відповідальності за зобов'язаннями територіальних громад та їх органів, недосконала процедура стягнення цивільно-правових боргів територіальних громад. З цього приводу в літературі зазначається, що "чинне законодавство недостатньо диференцією цивільні права та обов'язки територіальної громади, з одного боку, та цивільні права і обов'язки органів місцевого самоврядування (місцевих рад, їх виконавчих органів)".

За таких умов, враховуючи консерватизм процесу внесення змін до чинного законодавства, відсутність тривалої правозастосовної практики і традицій визнання територіальних громад учасником цивільних правовідносин, вищі судові інстанції нерідко вимушено підходять до межі видання роз'яснень нормативного характеру як умови реального вирішення відповідних проблем судової практики та її одноманітного формування.

2. В широкому значенні "своїм" майном щодо територіальних громад можна вважати комунальне майно.

Однак, територіальна громада не може відповідати за своїми зобов'язаннями тим майном, що передане створеним ними юридичним особам комунальної власності (комунальним підприємствам, установам, організаціям) на праві господарського відання або оперативного управління.

Територіальна громада також не відповідає майном, яке обмежене чи виключене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК), тобто яке може знаходитися в комунальній власності, але не може знаходитися в приватній власності фізичних та юридичних осіб.

Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які знаходяться в комунальній власності і не можуть переходити в приватну власність відповідно до ч. 3 ст. 83 ЗК України (зокрема, йдеться про площі, вулиці, інші землі загального користування населених пунктів; землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного та трубопровідного транспорту; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; тощо).

Тому за своїми зобов'язаннями територіальна громада відповідає належними їй на праві комунальної власності цінними паперами, корпоративними правами, коштами місцевих бюджетів та іншим майном, що не передане юридичним особам публічного права на праві господарського відання або оперативного управління і не обмежене чи не виключене з цивільного обороту.

Звернення стягнення на кошти місцевих бюджетів проводиться з дотриманням положень бюджетного законодавства, яке зокрема, допускає будь-які платежі з бюджетів лише за наявності відповідного бюджетного призначення (ст. 23 Бюджетного кодексу України).

3. При вирішенні питання про відповідальність територіальної громади позов подається до відповідного органу місцевого самоврядування.