Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Коментар:

1. Норма ч. 1 ст. 251 ЦК України визначає строк як певний відрізок часу, з закінченням якого закон пов'язує наслідки, які мають юридичне значення. За своїм змістом, сплив строку відноситься до категорії юридичних фактів. Необхідно відзначити, що норми, які регулюють питання строків за цим Кодексом, відносяться до норм матеріального права.

В залежності від того, ким встановлюються ті чи інші строки, у матеріальному праві прийнято розрізняти наступні види строків:

а) законні (законодавчі) строки, тобто такі, що визначені законодавцем у відповідних нормах права, а також у актах цивільного законодавства України;

б) Договірні строки, які встановлюються сторонами (стороною) у відповідних правочинах;

в) строки, призначені судом або іншим органом, уповноваженим розглядати цивільні спори;

г) строки позовної давності

Щодо учасників цивільних відносин, див. коментар до ст. 2 цього Кодексу.

2. Характерною рисою строків, визначених законом або актами цивільного законодавства, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників цивільних відносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом або відповідним актом цивільного законодавства. Так, у відповідності до норм ст. 259 цього Кодексу, строк позовної давності може бути подовжений за домовленістю сторін у договорі (ч. 1 ст. 259 ЦКУ), однак норма ч. 2 ст. 259 ЦКУ одночасно забороняє скорочення цього строку.

Другою рисою, характерною для строків, визначених законом або актом цивільного законодавства, є обов'язковість застосування і дотримання цих строків як всіма учасниками цивільних відносин, так і судами та/або іншими органами, вповноваженими розглядати цивільні спори.

Щодо актів цивільного законодавства див. коментар до ст. 4 цього Кодексу.

3. Договірні строки встановлюються за домовленістю сторін у відповідному правочині. Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду у часі, у який мають бути виконані конкретні зобов'язання, визначені договором.

Такі строки можуть бути змінені, скорочені або подовжені за домовленістю сторін.

За звичаями ділового обороту (див. коментар до ст. 7 ЦК) зміна, скорочення або продовження договірних строків здійснюється у письмовій формі, у вигляді додатка до основного договору, в якому доцільно визначити також дату, починаючи з якої набувають чинності згадані вище зміни до основного договору.

4. Як зазначалося вище, сплив строку породжує певні юридичні факти, з настанням яких закон (акти цивільного законодавства) пов'язує певні юридичні наслідки.

В цьому сенсі прийнято розрізняти наступні види строків:

А) Строки, які визначають час (період у часі) для виконання обов'язків і здійснення прав.

Прикладом такого строку є строк виконання підрядником певних робіт, визначений договором, та строк реалізації останнім його прав, як підрядника, встановлених договором і актами цивільного законодавства (див. коментар до статті 846 ЦК).

Б) Строки, що визначають час існування самого суб'єктивного права або обов'язку. У цивілістиці такі строки прийнято іменувати припиняючими (рос. "пресекательными"). Наслідком закінчення (спливу) припиняючого строку є припинення певного права або обов'язку.

Прикладом такого строку є строк у шість місяців, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини. У випадку, якщо особа, яка має право на спадщину, не подала заяву про прийняття спадщини, протягом згаданого строку, вважається що ця особа не приймала спадщини (ч. 1 ст. 1271 ЦК).

В) Гарантійні строки, тобто строки, протягом яких покупець або замовник, у випадку виявлення недоліків у придбаній або виготовленій для нього речі, має право вимагати усунення дефектів, заміни речі, або її повернення та витребування сплачених раніше грошових коштів, без звернення до суду. Закінчення гарантійного строку позбавляє покупця або замовника згаданого вище права (ст. 676, 680, 860 ЦК).

Г) Строки позовної давності - строки, протягом яких особа має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Пропуск строків позовної давності без поважних причин або інших причин, встановлених законом, є підставою для відмови у позові в зв'язку з пропуском згаданого строку.

2. У відповідності до ч. 2 ст. 251 ЦК законодавцем вводиться поняття терміну, як визначеного у часі моменту, з настанням якого пов'язана подія, яка має юридичне значення.

У господарській практиці нечасто зустрічаються обставини або події, які потребують більш точної фіксації, ніж певна календарна дати. Разом з тим, не виключені ситуації, коли сторони у цивільних відносинах встановлюють (фіксують) конкретний час для вчинення певних дій. Прикладом такої фіксації є точний час та дата розкриття цінових пропозицій учасників тендера, згідно з Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", які заздалегідь визначаються замовником торгів.

З огляду на відсутність деталізації у законі положень стосовно терміну як моменту у часі доцільно виходити з того, що виконання зобов'язань у певний час певної календарної дати, має здійснюватись у відповідності до офіційного часу, який діє у місці виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене договором.