Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Коментар:

1. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов'язком держави Україна є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. В розвиток цього положення ЦК України зобов'язує органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, якими вони наділені відповідно до Конституції України та інших законів, забезпечувати здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав.

Забезпечення здійснення фізичною особою особистих немайнових прав може відбуватись двома шляхами. Насамперед, це шляхом накладення заборон щодо порушення органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб. Окрім цього, забезпечуватись здійснення вказаних прав може також і шляхом покладення на вказані органи обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті особистих немайнових прав.

Важливим аспектом при забезпеченні здійснення особистих немайнових прав фізичної особи є встановлення певної процедури чи правил, якими впорядковується порядок забезпечення. Так, наприклад, для забезпечення здійснення особою права на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК України) мало встановлення повноваження тих чи інших державних та інших органів, для цього Основами законодавства про охорону здоров'я, Законом України "Про психіатричну допомогу" та іншими законодавчими актами в цій сфері встановлюється процедура, якою забезпечується здійснення фізичною особою права на охорону здоров'я. Але в основі будь-якої процедури повинен лежати принцип повноти та своєчасності забезпечення здійснення права, тобто жодна із процедур не повинна перешкоджати своєчасному та повному здійсненню особистого права. В іншому випадку така процедура повинна бути визнана незаконною і скасована у передбаченому законом порядку.

2. Попри те, що держава повинна гарантувати людини здійснення особистих немайнових прав, вона не може самотужки забезпечити ефективне та своєчасне забезпечення здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб. Адже особа вступає в суспільні відносини не тільки з органами публічної влади, а й з іншими учасниками суспільних відносин. І саме вказані учасники суспільних відносин, які не наділені публічно-владними повноваженнями, також можуть своїми діями перешкоджати своєчасному та повному здійсненню фізичною особою своїх особистих немайнових прав. І тому законодавець вводить правило, за яким юридичні особи, їх працівники зобов'язані утримуватися від дій, якими особисті немайнові права можуть бути порушені. Наприклад, медичні працівники, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Аналогічний правовий режим заборони поширюється також і на окремих фізичних осіб, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи. До цих осіб можуть відноситись фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які самі забезпечують себе роботою, наприклад, адвокати, люди творчих професій, тощо.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав законодавець вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані вони певними взаємними правами та обов'язками один щодо одного, чи ні. Цим самим фактично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона презюмується неправомірною.