Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Фізична особа має право на свободу.

2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

Коментар:

Фізична особа має право на свободу.

Слід зазначити, що ст. 29 Конституції України та ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, ст. 3 Загальної декларації про права людини, п. 1 ст. 9 Пакту про громадянські та політичні права об'єднують право на свободу та право на особисту недоторканність, оскільки вони тісно пов'язані. В першій редакції нового ЦК право на свободу та особисту недоторканність теж містилися в одній статті - ст. 280. В процесі підготовки проекту до другого читання автори вірно підійшли до розуміння цих прав і відокремили їх, створивши дві статті.

Порушення права на особисту недоторканність не завжди пов'язане з правом на свободу. Так, проведення хірургічної операції, донорство крові завжди пов'язані з порушенням права на особисту недоторканність суб'єкта права, проте можуть бути зовсім не пов'язані з правом на свободу.

Порушене право на свободу захищається в судовому порядку. Показовим прикладом може бути справа Б., яка двічі розглядалася суддями Верховного Суду України.

Громадянин Б. звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 15 млн. грн. у зв'язку з незаконним утриманням під вартою, під слідством та судом з 26 вересня 1994 р. до 10 червня 1999 р. та незаконним засудженням.

Однією з конституційних гарантій права на свободу людини є право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Згідно зі ст. 443 ЦК УРСР шкода, заподіяна громадянину як наслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічна правова норма міститься у ст. 1176 ЦК.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", який набрав чинності після 16 січня 1995 р., громадянину у зазначених випадках відшкодовується моральна шкода, розмір якої визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим від однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Харківський обласний суд, беручи до уваги мінімальну межу відшкодування моральної шкоди, задовольнив заяву частково - за період з 26 вересня 1994 р. до 15 січня 1995 р. - відмовлено; за період з 15 січня 1995 р. до 10 червня 1999 р.- у розмірі 18493 грн. 54 коп. Б. направив касаційну скаргу до Верховного Суду України, де просить скасувати ухвалу суду.

Верховний Суд України визнав касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, і направив справу на новий розгляд. За новим рішенням суду першої інстанції на користь позивача за рахунок державного бюджету стягнуто 73974 грн. 16 коп. Позивач вдруге оскаржив це рішення до вищої судової інстанції, але на цей раз Верховний Суд залишив рішення в силі. Аналізуючи цю справу, не можна казати про справедливість рішень та особливо ухвал Верховного Суду України. Незаконне утримання під вартою, під слідством і судом біля п'яти років зламало життя особи, її фізичне та психічне здоров'я, що повинно бути оцінено більше, ніж 73974 грн. 16 коп. Виконати на практиці навіть таке рішення, безумовно, важко, оскільки державні виконавці стикаються з прямою забороною, передбаченою в Законах України "Про бюджет", накладати стягнення на кошти бюджету. Тому не випадково ступінь забезпеченості особистих немайнових прав нижче, ніж бажаний.

Аналогічні справи, на жаль, не є поодинокими. Відновлення становища може бути матеріальним і формальним або прямим і опосередкованим. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного обмеження волі особа отримує свободу. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, однак цивільне право здатне виконувати компенсаційну функцію.

Незаконне утримання під вартою пов'язано з порушенням цілого ряду особистих немайнових прав. Наприклад, одночасно порушуються чи обмежуються право потерпілого на повагу до гідності і честі (ст. 297 ЦК), на вільний вибір місця проживання (ч. 2 ст. 310 ЦК), пересування, на таємницю особистого життя (ст. 301 ЦК), на індивідуальність, зовнішній вигляд (одяг і зачіска чітко регламентовані кримінально-виконавчим законодавством) - ст. 300 ЦК.

Реалізація права на свободу відбувається при активних діях управомоченої особи та бездіяльності всіх зобов'язаних осіб. Право на свободу (ст. 288 ЦК) передбачає вільне вчинення управомоченою особою активних не заборонених законом дій, а всім іншим - заборону будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу (ч. 2 ст. 288 ЦК). Функціональне призначення цивільно-правового впливу на суспільні відносини в сфері особистих немайнових відносин складає забезпечення реальності свободи фізичної особи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд та виключення будь-якого втручання третіх осіб. Суб'єктивне право включає в себе можливість управомоченої особи вимагати від інших осіб утримання від дій, які порушують її право. Особливість реалізації особистих немайнових прав полягає в тому, що законом визначаються не межі реалізації нематеріальних благ управомоченою особою, а встановлюються лише межі вторгнення сторонніх осіб в приватну сферу. Якщо окреслені межі порушуються, допускається примусове застосування заходів по їх відновленню. При встановленні правил поведінки суттєвого значення набувають норми моралі.

Право на свободу включає право на свободу пересування (ст. 313 ЦК), право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК) і право на вибір місця проживання (ст. 310 ЦК) тощо.