Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.

2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Коментар:

1. Коментована стаття закріплює за фізичними особами право на повагу до їх гідності та честі. Особливість даного права полягає в тому, що відповідно до ст. 3 Конституції України, честь та гідність людини визнаються вищими соціальними цінностями.

Аналізуючи таке особисте немайнове благо фізичної особи, як честь, то слід зауважити, що воно включає в себе, принаймні дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною стороною честі слід розуміти оціночну категорію, яка направлена від суспільства до особистості. Така оцінка є постійною та здебільшого об'єктивною, оскільки поки існує колектив (суспільство), його члени, взаємодіючи між собою, будуть підлягати певній оцінці з боку інших осіб. Джерелом даної оцінки є соціально-значимі факти (інформація) про конкретні діяння особи та її поведінку в цілому, оскільки його внутрішній світ, який не має об'єктивованої форми виразу (слова, письмова форма, дії тощо), не може розцінюватись як джерело інформації. Отримана інформація співставляється в свідомості з інформацією про суспільні потреби, критерії добра та зла, справедливості, совісті, обов'язку, суспільного ідеалу та на основі цього виникає оцінка про правильність чи неправильність (чесність чи нечесність) діянь чи поведінки індивіда в цілому. Суб'єктивна сторона честі нерозривно пов'язана та формується на підставі об'єктивної. Вона є самооцінкою особи своєї поведінки, своїх діянь, на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів та переконань, так званою "особистою честю".

З огляду на вказане, на нашу думку, під поняттям честі, як об'єктом даного права, слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. При цьому, треба зауважити, що регулюванню та охороні підлягають лише правовідносини, що виникають стосовно зовнішньої (об'єктивної) сторони честі, оскільки внутрішня (суб'єктивна) сторона честі правовому впливу не піддається, вона є недосяжною для стороннього втручання. Таке бачення відповідає і загальноєвропейським стандартам, наприклад, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Проте слід відмітити, що зміст поняття "честь" не є категорією сталою і змінюється залежно від того стану, в якому знаходиться суспільство чи певна соціальна група, від їх пріоритетів, переконань та чеснот.

Стосовно поняття "гідність", необхідно зазначити, що воно, як і честь, вміщує в собі дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною (соціальною) стороною гідності розуміється те, що як моральна цінність та суспільна значимість особистості, вона визначається існуючим суспільним чи класовим відношенням та не залежить від людини. Тобто, людина, вже тільки внаслідок того, що вона є біологічною істотою, наділена певною об'єктивною гідністю. Ось чому, інколи об'єктивний аспект гідності називається людською або антропною гідністю, безвідносно до індивідуальних якостей людини, соціального статусу, професійної належності тощо. Суб'єктивна (індивідуальна) сторона проявляється в усвідомленні та почутті особистої гідності, своєї гідності як людини, особистості, як представника тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю людини відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі, свою роль та місце в ньому. Саме суб'єктивна сторона гідності виконує мотивувальну функцію в поведінці людини, що розуміється деякими авторами як зовнішня сторона гідності, або індивідуальна (особиста) гідність.

На нашу думку, під поняттям "гідність особи" слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. При цьому, що стосується цивільно-правового регулювання та захисту, то вони можливі лише стосовно правовідносин, які виникають щодо об'єктивної сторони гідності особи, в той час, як суб'єктивна сторона для правового впливу є недосяжною і відновлюється лише внаслідок відновлення об'єктивної сторони. При чому, таке розуміння прямо випливає загальноєвропейським стандартам в галузі прав людини, зокрема, ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, преамбула Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права тощо.

Отже, як видно із вищенаведеного, поняття честі та гідності є доволі близькими, взаємозалежними та взаємопов'язаними, однак не тотожними.

2. Законодавець, закріпивши за фізичною особою право на недоторканість гідності та честі, на нашу думку, здійснив дещо не коректно, оскільки навіть формулювання самого "права на повагу" не охоплює сутність відносин, які потребують правової регуляції та охорони. Адже, право на повагу, для того, щоб вважатись гарантованою державою можливістю, повинно бути забезпечено кореспондуючим обов'язком усіх інших осіб поважати честь та гідність певного суб'єкта. Але повага є вищим виявом прихильності та визнання певних заслуг особи, що формується на підставі власних переконань. А це означає, що не можна особу заставити поважати, з огляду на проголошений конституційний принцип свободи думки та слова, не можна віднайти оцінювач глибини поваги тощо. Інша справа, що особу можна примусити не порушувати те чи інше право, а у випадку порушення цього обов'язку - здійснити захист даного права, про що в принципі йдеться в самій статті. Тому, більш доцільніше було б закріпити в даній статті право на гідність та честь, аніж право на повагу до них. Тому, під правом на гідність, слід було б розуміти особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, а також на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. В свою чергу, право на честь - особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також на формування цієї оцінки та користування нею.

3. Передбачене коментованою статтею право на повагу до гідності та честі складається з наступних складових частин:

а) право на недоторканість гідності та честі;

б) право на захист гідності та честі у випадку порушення.

Право на недоторканість гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, за допомогою ЗМІ, за допомогою електронних комунікацій тощо), основним, є те, щоб дана інформація стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала дані особисті немайнові права (див. коментар до ст. 277 ЦК України).

При цьому слід зауважити, що практика Європейського Суду з прав людини виходять з того, що коли така інформація стосується публічної особи (політичного діяча, державного службовця тощо), то право на недоторканість гідності та честі є дещо обмеженим за обсягом та змістом. Все це пов'язано з тим, щоб забезпечити свободу слова для формування громадської думки про поведінку відповідної публічної особи та унеможливити втручання держави у здійснення свободи слова під приводом захисту гідності та гідності політичних діячів (див., наприклад, рішення у справі Лінгенса проти Австрії (Lingens v. Austria)). При цьому права на недоторканість гідності та честі публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли ця особа доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто із знанням її неправдивості, або із нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість (див., наприклад, рішення у справі "Нью-Йорк Таймс проти Салівана" (New York Times v. Sullivan) чи "Куртіс Паблішінг Ко. проти Батса" (Curtis Publishing Co. v. Butts)).

Однак поширення інформації є найбільш поширеним, але далеко не єдиним способом порушення гідності та честі. Вказане право може порушуватись також і у випадках незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, примусові медичні досліди та експерименти, "дідовщина", сексуальні домагання тощо.

Що є стосується права на захист гідності і честі, то воно здійснюється відповідно до вимог Глави 3 та ст. ст. 275 - 280 ЦК України. Основним способом захисту при цьому законодавець визначає судовий.